Портал “ХайВей”, Ірина Кірошка
28.11.2009
Вони шукають зорі вдень, прагнучи бачити сонце вночі; вони живуть недосяжним, а оволодівши ним, розпочинають проклинати себе за те, що мали змогу одержати бажане; їх захоплює невідоме, небезпечне, непримиренне, а буденне штовхає у прірву нудьги; вони живуть смертю, помираючи життям… вони – звичайні люди ззовні, звичайні органічно зсередини, і єдине, що не дозволяє їх ідентифікувати разом із черговим перехожим – це безмежний духовний світ, сенсом якого є просто ілюзія…
Тут розповідається зовсім не про особистостей, котрих мучать гострі психічні розлади, не про індивідуумів, що опинилися у миттєвому стані афекту – тут говориться саме про той випадок, коли світ розуміється під призмою фантазійного індивідуального сприйняття, а стан підвищеної емоційності можна охарактеризувати позначкою «нескінченність», бо мова йде про творців мрій, для яких «неформальність» у всіх аспектах – це стиль життя. Жага до оточення себе предметами, створеними із ілюзорних матеріалів за допомоги ілюзії, живе в «обраних» від самого народження і здатна проявлятися у найрізноманітніших галузях буття: музикування, письменство, мандрування. І єдине, що об’єднує усіх «не від світу цього», котрі цураються обивательського існування: і митців, і шукачів пригод – це палке бажання щосекундно заново переживати пристрасть, біль, бути перемішаним із багном та відчувати на смак, запах, звук атмосферу тріумфу, тобто вбивати стандартність та виходити за межі, якими обрамляє наше життя доля.
Фантазія митця безпроблемно втілюється у сучасне життя, переймає його ритм та продовжує розвиватися, але часто вона повертається до сторінок колишніх часів існування, до снів, і, перемігши фатальність, яка втрачає власну силу так невідворотно, пропорційно руху годинникової стрілки, інтерпретує сюжети буття на свій манер.
Марина Соколян, насмілившись втрутитись у недозволене, незмінне, не злякавшись поєднати такі небезпечні авантюрні компоненти, як мрія, ілюзія, фантазія, магія, сни, талант, і додавши туди філософських думок, написала романи «Балада для Кривої Варги» та «Ковдра сновиди». Книги хоча й різняться концепційно, проте мають яскраву збіжність – у кожній з них те, що в сучасному світі вважається давно загиблим, активно діючи, набуває першочергового значення. І якщо «Балада для Кривої Варги» – місце дії так званої «побутової магії», то досить складна для сприйняття «Ковдра сновиди» апріорі видається вікном у світ, створений аж занадто особою із гіпертрофованою уявою та неперевершеною фантазією.
Так званий аналітичний мюзикл «Балада для Кривої Варги» – сповідь, де хаотично перемішуються безсмертні примхи, правила; де царюють магічні сили, духи природи, де чари загиблих, втілюючись у загадковий образ та представляючи конкретну ідеологію, діють у творчому світі. Тут Марина Соколян концентрується на порівнянні сільського та місцевого колориту, доводячи при цьому, що відсоток можливості вижити не залежить від місцевості, а лише – від особистих якостей.
У «Баладі для Кривої Варги», принципі, як і в реальному житті, площа існування – полотно, мелодія, сцена, аркуш, а людина – об’єкт, нота, актор, слово… І лише найсильніші, найекспресивніші, найсміливіші стають художниками, композиторами, сценаристами, письменниками…чужих життів. Причина – гнітюча приземленість домінуючої більшості – ПРОБЛЕМА СЬОГОДЕННЯ:
Ти ідеш, мій друже
Як прийшов, байдуже.
Наша гра яскрава
Не любов – вистава…
Але й усім художникам, композиторам, сценаристам, письменникам, і таким, як головна героїня Лада, складно втриматися на крутих віражах життя, бо солодкий смак ілюзії екзальтує сміливців, дає шанс втілити власні сили, а врешті-решт вимагає за це плату – екстрагування задля звільнення простору іншим «творцям». «Є щось більше від життя, що ми боїмося втратити? Однак, такого простого не може бути – немає нічого більшого від життя – як не може бути нічого більшого за всесвіт. Наше життя є єдиною реальністю, яку ми знаємо. Тож, все, що ми вважаємо ціннішим за життя – ілюзії. А втім ілюзії – це теж не дріб’язок». «Балада…» – роман написаний для тих, хто відчуває власну оригінальність, винятковість та не боїться стати понад іншими, розуміючи, що «Сarpe diem!» не завжди вдається (про що й йдеться у творі та зображується на прикладі долі Лади та її матері Аманти). Хтось може бачити у такому собі аналітичному мюзиклі казку про кохання та чари, а хтось, спромігшись заглибитися у сюжет більш детально, помітивши підтекст, – навчитися стратегії розкриття таланту та зрозуміти, чому гаснуть справжні зірки…
День збігає
Сон розтане
Біль стихає
Ніч настане…
Роман Марини Соколян «Ковдра сновиди» – також простір для дії фантазії, місце, де найвідвертіші ілюзії мають змогу оживати. Проте, тут сюжет ґрунтується на міфічних засадах, де герої – боги, а плацдарм дії – вигадані країни, острови. Золотосяйний Айну, богиня доброї долі Тахея Елеус, бог-коваль Йогде, богиня мудрості Сефес – образи роману, котрі взаємодіють у просторах Старої Епохи, куди прокрадається художник Барт Анатолій – ще один творець, що живе ілюзіями.
«Слід звернути увагу на підзаголовок «виправдання безладу», адже підзаголовок, якщо він є, завжди каже більше ніж сам заголовок. На думку Марини Соколян, «…хаос ніде не зник із-під насипів заборон, вантажу моралі та наліпок «табу». Часом він стукає у двері свідомості, й часом йому відкривають».», – пише про «Ковдру сновиди» Іван Коломієць.
«Ковдра сновиди» не боїться епатувати читача. Згадаймо, принаймні епізод, де золотосяйний Айну стає містом Ірамом чи згадки про Фаеллан – таємничий острів, котрого взагалі не існує… Дійсно, ірраціональне дивує, спантеличує, зате додає екстремального присмаку життю. Аналізуючи «Ковдру сновиди», варто прийти до висновку, що цей роман вчить, як, бажаючи жити у світі ілюзій, снів, фантазії, стати не просто митцем – а митцем-мандрівником, тобто винайти свій, особливий, стиль буття.
Отже, романи Марини Соколян: «Балада для Кривої Варги» та «Ковдра сновиди» – це твори, які хоча й різняться тематично, мають спільну ознаку – основну ідею, що має бути донесена до читацької аудиторії. Обидві книги частково побудовані на протиставленнях. У них реальний світ переплітається із вигаданим, і межу вже відшукати стає неможливим. Зваживши на такі обставини, зовсім не дивним видається той факт, що авторка сміливо використовує найнезбагненніші вирази-оксиморони, при трактуванні яких занадто приземлений читач почуває себе спантеличеним.
«Балада для Кривої Варги» та «Ковдра сновиди» показують життя під новим ракурсом, ще раз підтверджуючи, що протиставлення «боротьба за ілюзії-буденне існування» можна аналогізувати до станів «амок-кома»…
…Лишається тільки обрати кожному із нас свій шлях: чи то спокійне, виважене крокування, нібито сірої тіні, уздовж вузьких вуличок мегаполісу, чи то різкий стрибок непередбачуваної Особистості в екстатичний вир світу творчості та ілюзій.
