Category Archives: Ковдра сновиди

Тоска по чуду

“Корреспондент”
26.11.2005

Марина Соколян
Ковдра сновиди. Виправдання безладу. – К.: Факт, 2005, 236 с.
Оценка ****

Поиски ответа на вопрос, почемe чудеса покидают мир, уводят Марину Соколян далеко от первых произведений – реалистичности повести Кодло и мистичности Балади для Kpuвої Варги. И приводят к оправданию беспорядка. Но сделано это элегантно и убедительно – на зависть лучшим адвокатам.

Ковдра – фэнтези, но философская, поэтому любителям незамысловатых квестов сюда лучше не заходить. Но и пренебрежительный ярлык “эскапизм” на книгу вряд ли можно повесить: слишком уж похож на наш выдуманный мир, из которого уходит все иррациональное, в том числе боги, магия и те люди, которые не могут жить только удовлетворением естественных потребностей.

“Сказки пишут для храбрых” – утверждал поэт Александр Коваленков, и эта книга из таких. Смелость тут нужна не только для того, чтобы посмотреть в глаза чудовищ реального мира через увеличительное стекло фантазии и дать себе труд осмыслить прочитанное, но и чтобы иногда признать собственную малообразованность. Молодая киевская писательница пренебрегает принципом “будь проще, и люди к тебе потянутся”: на каждой странице явно прослеживаются ее незаурядная эрудиция и высшее образование. Вплоть до того, что простой рыбак использует слова вроде “параферналия”. Впрочем, в сказке все возможно.

Ілюзія як життя – і навпаки

“Книжник-Review”, Кіра Кірошка
Серпень, 2006

Вони шукають зорі вдень, прагнучи бачити сонце вночі; вони живуть недосяжним, а оволодівши ним, починають клясти себе за те, що дістали змогу одержати бажане; х захоплює невідоме, небезпечне, непримиренне, а буденне штовхає у прірву нудьги; зони живуть смертю, помираючи життям. Вони – звичайні ззовні люди і єдине, що не дозволяє їх ототожнити з черговим перехожим – це безмежний духовний світ, сенсом Ч якого є просто ілюзія…

Тут ідеться зовсім не про тих, кого мучать гострі психічні розлади, не про індивідуумів у стані афекту – ідеться саме про той випадок, коли світ розуміють крізь призму фантазійного сприйняття, коли стан підвищеної емоційности можна схарактеризувати позначкою «нескінченність»: мова про творців мрій, для яких «неформальність» у всіх аспектах – це стиль життя. Це палке бажання щосекунди заново переживати пристрасть, біль; відчувати на смак, запах, звук атмосферу тріумфу – тобто виходити за межі та стандарти.

Марина Соколян насмілилася втрутитись у недозволене й поєднала такі небезпечні авантюрні компоненти, як мрія, ілюзія, магія, сни, талант, філософування – і написала романи Балада для Кривої Варги та Ковдра сновиди. Книги хоча й різняться концепційно, проте обидві – про те, що в сучасному світі вважається давно відмерлим, а проте активно діє: у «Баладі…» це так звана «побутова магія», а у складнішій «Ковдрі…» – гіпертрофована уява.

Так званий аналітичний мюзикл «Балада для Кривої Варги» – поле, на якому хаотично перемішані примхи і правила, магічні сили й духи природи. Декорації буття – полотно, мелодія, сцена, аркуш, а людина – тільки штрих, нота, слово. Й лише найсміливіші стають художниками, композиторами, сценаристами, письменниками… чужих життів. Солодкий смак ілюзії екзальтує сміливців, дає шанс втілити власні сили, але и вимагає за це плату… «Балада…» – роман для тих, хто відчуває власну винятковість та не боїться стати Іншими. Хтось побачить тут лише казку про чарівне кохання, а хтось помітить і підтекст: чому гаснуть справжні зірки…

Останній роман Марини Соколян «Ковдра сновиди» – також є простором, де най-відвертіші ілюзії спроможні оживати. Проте, тут сюжет грунтується на міфічних засадах, де герої – боги, а плацдарм дії – вигадані країни, острови. Золотосяйний Айну, богиня доброї долі Тахея Елеус, бог-коваль Йог-де, богиня мудрості Сефес взаємодіють на теренах Старої Епохи, куди прокрадається художник Варт Анатолій, ще один творець ілюзій. Слід звернути увагу на підзаголовок книжки: «Виправдання безладу»: «На думку Марини Соколян, хаос ніде не зник із-під насипів заборон, вантажу моралі та наліпок «табу». Часом він стукає у двері свідомости, й часом йому відкривають», – пише про «Ковдру сновиди» Іван Коло-мієць. Тож, цей роман виглядає на такий собі «путівник» країною снів, де живуть наші найсміливіші мрії.

«Балада для Кривої Варги» та «Ковдра сновиди» показують життя під новим ракурсом, стверджують, що протиставлення «боротьба за ілюзії/буденне існування» можна аналогізувати до станів «амок/кома». І кожному лишається обрати своє: чи то виважене крокування сірою тінню уздовж вузьких вуличок мегаполісу, – чи то стрибок непередбачуваної Особистости в екстатичний вир творчих ілюзій.

В пошуках втрачених снів

Рецензія на останню книгу Марини Соколян “Ковдра Сновиди”
“СУМНО”, Вано Крюґер
31.07.2006

Куди діваються втрачені сни? Куди поділась магія Старих Епох? Куди майже без сліду зникла та ірраціональність, завдяки якій давні маги отримували нечувану владу? Кожен з нас, принаймні в дитинстві, хоча б раз задавався цими запитаннями, й блаженний той, хто продовжує їх задавати й зараз. Останній роман Марини Соколян “Ковдра сновиди” якраз й дає відповіді на ці запитання. Відповіді хиткі й ілюзорні, такі ж самі як поставлені запитання.

Слід звернути увагу на підзаголовок “виправдання безладу”, адже підзаголовок, якщо він є, завжди каже більше ніж сам заголовок. На думку Марини Соколян, “хаос ніде не зник із-під насипів заборон, вантажу моралі та наліпок “табу”. Часом він стукає у двері свідомості, й часом йому відкривають.” “Ковдра сновиди” розповідає саме про ті часи, коли боги жили разом із людьми. Коли серед людей ходили й золотосяйний Айну, й богиня доброї долі Тахея Елеус, й бог-коваль Йогде, й богиня мудрості Сефес, й богиня-матір Лахес. Але людство винайшло культ, й приспаним жерцями богам не залишилось місця в людському світі, спочатку культивованому, а потім й зраціоналізованому, зрештою мертвий привид здорового ґлузду переміг живих богів. Але “боги не померли, ні – всі вони спали, подолані довічним забуттям… Адже боги не можуть померти, лише заснути, чи втратити пам’ять”, – як завжди, говорить всепереможний оптимізм Марини Соколян, за який її ми всі й любимо. Лише Фаеллан, – таємничий острів, якого не існує, й який населений духами стихій, айя, які живляться людськими емоціями, де не де виринає з небуття перед котримсь заблукалим рибалкою, щоб підживитись його мареннями, й поповнити своє зріділе населення копіями його та його коханої, зідеалізованої ним, щедро винагородивши його матеріалізацією мрії, цілої античної амфори, без жодної тріщинки, щойно видобутої з морського дна, призначеної коханій в подарунок, в реальному житті кохана виявилась шльондрою…

Але ірраціональне не могло зникнути безслідно, золотосяйний Айну став містом Ірамом, в якому знайшли притулок всі втікачі зі Старої Епохи, зі знищеного міста снів Єрухалома, зокрема сам його володар хитрий Маалех. Лише через забуті сновидіння й ще через картини художника Барта Анатолія, який знайшов туди хід, можна до нього потрапити. Придивляйтесь до кожної картини, яку ви хоча б десь побачите, якщо на ній зображено різнобарвне місто, казкове у своїй карнавальності, а в кутку буде валятись забутий шерстяний шарф, – це й буде казкове місто Ірам, місто забутих снів.