Author Archives: sokolyan

Дракув без Дракули

“Друг Читача”, Юрій Мостовий
5.03.2009
Марина Соколян. Новендіалія. – К.: Факт, 2008. – 408 с.

Молода письменниця Марина Соколян пише як “короткометражну” прозу, за яку, зокрема, була відзначена премією видавництва “Смолоскип”, так і “повнометражну”. У письменниці, дещо рекордно як на її роки, вийшло вже чотири романи. “Новендіалія” – це найсвіжіший повнометражний твір Марини Соколян, що вирізняється яскравим, талановито закрученим містико-детиктивним сюжетом. Завдяки його динамічності цей роман легко міг би стати основою для успішного кіноблокбастеру. Тим більше, що в книзі присутні всі складові, необхідні для захопливої історії: напівтаємне товариство та його кривава діяльність, герой-одинак із хоробрим серцем, похмуре містечко Дракув із середньовічним колоритом та готичними легендами і багато іншого.

У романі йдеться про неймовірні пригоди хлопця на ім’я Лука, котрий одержимий бажанням розкрити таємницю смерті свого батька. Внаслідок цього Лука потрапляє на службу в легендарний Нічний Магістрат, що займається полюванням на упирів і на людей, які втратили снагу до життя…

Варто зазначити, що Дракув нагадує похмуру місцевість, описану Бремом Стокером у романі “Дракула”, а ще більше – часопростір, описаний американською письменницею Джин Калогрідіс у трилогії “Династія Дракул-Цепеш”. Це та ж загадковість, кривава історія-легенда і напруга в повітрі. Наскільки ці збіги випадкові – хто зна. Сама ж письменниця говорить, що цей образ виник у неї після відвідин європейських міст, як то, наприклад, Кракова… Зрештою, незважаючи на випадкові чи невипадкові збіги, роман буде цікавим шанувальникам творчості Марини Соколян і тим, кому небайдужа містико-фантастична література.

Просто проста історія про «просто простих людей»

Літакцент, Ірина Костюк:
20.07.2013
Марина Соколян. Серце гарпії. — К.: Нора-Друк, 2013

Роман-мережка… Саме так можна назвати неочікуваний літературний експеримент традиційно «фантастичної» Марини Соколян. Він спробує навчити невченого, підтримати бувалого й застерегти щасливого… А чи вдасться?.. Цілком залежить від читача.

Мереживо чи все ж таки мозаїка? На що більше схоже «Серце…» Марини Соколян? Після довгих змагань із фантазією виносиш вирок: «Серце гарпії»  – мереживна проза на орнаментальний лад. Це не настільки епізодичний роман, щоб стати орнаментальним, але й не настільки цілісний, щоб не назвати його мереживним.

Письменниця добряче посмикала життя. Розібрала його на кольорові ниточки й виплела побутову мережку. Тут нам і сліпучочорний бізнес безколірних людей, і «хатні» взаємини з коханими (і не дуже), і одвічна сварка зі своїм вибагливим «я», і проблема міста, і проблема села, і дилема віри чи її відсутності… Тут усе наше з вами життя. І таке плетиво виходить… А ми, як ті павучки, невтомно гаруємо на тонесеньких ниточках життя і повземо вперед, аж доки якийсь управніший майстер обріже кінці нашої мережки, або й гірше: аж поки ми самі покладемо край цій грі в «умілі ручки». Власне, цьому й присвячено роман Марини Соколян.

«Серце Гарпії» – наше з вами серце. «Письменництво – це мандрівка чужими душами», як зазначив якось В’ячеслав Васильченко. І «намандрувалася» Марина Соколян досхочу. Авторка намагалася втиснути все наше життя в один роман. Завдання «пітливе», але цілком осильне. Вона показала звичайне людське серце. Складне. Багато- чи принаймні двошарове. За Сковородою, яким смакує письменниця в романі, добре і зле. І, на лихо, єдине. Нероздільне.

Марина Соколян створила просту аж до складності історію. Авторка пише про звичайне життя, звичайних людей у цілком реальних умовах. Письменниця в одному романі поєднує його соціальну, психологічну, сімейно-побутову, філософську й навіть пригодницьку іпостась. Крім цього, свідомо чи несвідомо здійснено закид і на детектив (нерозгадане вбивство, торгівля наркотиками, «бандюки» і всяка інша нечисть). На десяток персонажів авторка проектує всі одвічні людські проблеми (добра і зла, любові й ненависті, проблему вибору, людських взаємин і ще дюжину різних життєвих негараздів і «гараздів»). Письменниця мандрує з теперішнього (справжнього) в минуле («чарівну казку»). На майбутнє не посягає, оскільки вважає його «фантастичним» і теж «казковим». І ти, як читач, застрягаєш, бо вже не можеш покинути напризволяще цих бідних героїв, на яких звалилося все зло світу… Як же складеться їхня доля?

Головна героїня роману – Ярка – цілком пересічна особистість. Звісно, зі своєю «лоскітливою» історією, мурахами в голові й бридкими тарганами в серці, про яких вона час від часу згадує. А ще в неї є страшна річ… Властива переважно дітям. Вона має Сумління. Хоч і добре приспане бізнесовими потребами, особистими запитами на життя й іншими незамудрованими речами пересічного сноба.

Однак у житті кожної людини настає момент, коли сідають «батарейки». Такий собі вимушений stop. Сумління прокидається, починає нишпорити у всіх закутках твоєї не до кінця зіпсованої душі. Ти мимоволі втікаєш від усього світу – і натискаєш replay. Звісно, в уяві. Починаєш гортати свої запилені життєві записи, щоб знайти відповідь на одне-єдине питання: «Чому?». Людина починає копирсатися в причинах, аналізувати наслідки, а головне – шукати себе у всьому цьому життєвому вариві. Так сталося і в Ярки…

Марина Соколян пропонує читачеві досить просту історію про «просто простих людей» (саме так авторка називає селян, серед яких її героїня проводить добру частину часу, в їхньому оточенні вона шукала себе і ховалася від світу). Однак ці «прості люди» не такі вже й прості (або прості непросто). Якби вони були простими, то не було б цього роману, не було б й інших…

Авторка підключає до своєї історії філософію мудрого Макіавеллі («Чини добро, поки можливо, але вмій чинити зло, коли необхідно»), Сковороду із його «філософією серця», Сартра з його поглядом на людину з «сьомого поверху» («Герострат»), але, врешті-решт, залишає місце для власного вибору читача… Із запропонованих концепцій кожен може вибрати «свою», а в кращому разі – створити власну, синтетичну філософію свого життя.

«Серце гарпії» не стільки вчить, скільки закликає: «Дівчинко, вийди з власної тіні – це дивосвіту контурна лінія. Раз перекреслене серце воскресне, бо б’ється луною справжнього імені».