“Пороги”, Анна Рябчич
01.12.2013

Коли починаєш читати цей дивовижний роман, то одразу розумієш декілька речей:

по-перше, від роману неможливо відірватися навіть на одну хвильку, він тягне тебе з головою у невгамовний вирій подій та емоцій, думок та мужніх дій;
по-друге, спершу можна подумати, що роман про якусь невиховану дівку, якій байдуже на все, крім себе;
по-третє, роман написаний настільки професійно, можна використати слово «інтелігентно», що другий пункт починає втрачати свою силу;

Але, коли розумієш, що читаєш вже останні сторінки, то цей роман стає для тебе романом-законом, романом-повчанням.

У романі Марини Соколян «Серце гарпії» розповідається про дівчину, на прикладі якої показано, які чесноти потрібно розвивати у собі, а від яких потрібно позбавлятися одразу ж. Можна подумати, що у головної героїні немає шансу змінити себе та своє життя, але раптово вона допомагає слабким людям, за що потім жорстко поплатиться, поплатиться за своє добро.  Та все ж, кінцівка роману дарує відчуття задоволенні після його прочитання.

Роман насичений вставними словами, спогадами з минулого, аналізом майбутнього, думками, емоціями, переживаннями, роздумами, діалогом зі своїм внутрішнім світом. Кожен може поставити себе на місце головної героїні, задати собі ті питання, які підіймає авторка й головна героїня. А промови власного серця героїні можуть показати, що ще не все втрачено.

Твір є повчальним для будь-якого покоління людей, але особливо для молодої аудиторії. Авторка пише вільно та сміливо, змушує замислитись над подіями описаного та власного життя, замислитись над своїм майбутнім, над тим, хто ти є та що б ти хотів змінити у своєму житті, які в тебе є страхи, а які мрії, чи потрібно щось змінити у своєму житті, щоб потім не було пізно. Підіймається проблема міста, проблема села, буденні проблеми. Тому, цей роман мусить знати кожен.

“Буквоїд”, Жанна Куява
12.09.2013
Марина Соколян. Серце гарпії. – К.: Нора-Друк, 2013. – 252 с. Читацький клуб.

Якби роман Марини Соколян «Серце гарпії», за який письменниця отримала премію дипломанта «Коронації слова-2012», називався «серце стерво» чи якоїсь «мегери», тоді сумнівів, про яку саме дівчину чи жінку йдеться у ньому, не виникало б. Тим часом авторка відшукала інше означення для своєї «лютої і сварливої» героїні (а саме це означає «гарпія»), ніби натякаючи читачеві: йтиметься у книзі про «недобру» людину, але – не пропащу.

(І в цілому, хоча цей роман – про невихованість, та написаний він навдивовижу інтелігентно).

Насправді Ярослава Немирович, молода головна героїня роману «Серце гарпії», і не була аж надто ницою та бездушною. Вона була такою, яких вельми полюбляє і радо приймає в свої володіння Його Величність Наш Час: пробивною, кмітливою, хитрою, вигадливою, вміла маніпулювати й переконувати, часом, аби досягти мети, йшла пробоєм, не вдавалася до особливої жалості, радше – до обману, завдаючи людям неабиякого болю… Але водночас Ярка таки взялася роздумувати над учиненим, а врешті багато чого переосмислила. І це дало свої плоди.

Сама Марина Соколян називає твір «Серце гарпії» – романом-антивихованням. Мовляв, якщо в класичному «романі-вихованні» йдеться про формування особистості й засвоєння нею всіляких чеснот, то в цій книжці описано обставини, які сприяють осягненню моральних вад.

Що спонукає дівчину з провінції перетворитися на гарпію?

Чи можна в нинішньому світі зробити кар’єру, не вдаючись до свідомої нечесності?

Де той початок, що веде до краю, за яким уже немає місця людським чеснотам?

Які переломні моменти спричиняють духовну деградацію молодої дівчини?

Чи треба остерігатися владних «упирів», таких, як Володимир Франк у романі, і чому?..

Ці та багато інших запитань ставить собі головна героїня і водночас авторка роману змушує задуматися над ними нас. І навіть дає відповіді, що їх, за доброї уважності, можна відшукати у доволі насиченому й густому тексті.

Загалом сюжетна лінія роману розгортається не лише довкола Ярослави, яка, щоби зрозуміти себе й уберегтися від небезпеки (стала свідком злочину знайомої людини), тікає від переслідування у далеке подільське село. А й охоплює засмічену злочинністю, неправомірністю та підлістю, не менше за міську, сільську реальність. Ярка зустрічає селян, які потерпають від пиятики, насильства і зради коханих, від наклепів та несправедливості, від брудних оборудок і навіть убивства. І саме тут проявляється справжнє єство головної героїні. Аби захистити слабких й зорганізувати покарання лихим, Ярка вдається до своїх природних і набутих талантів: глибокої аналітики, дивовижної фантазії, уміння впливати на емоції людей та змушувати їх чинити за її планом…

Згодом і за це вона поплатиться. За те, що зробить чимало добра людям, які за три тижні перебування у селі стануть для неї близькими, її звинуватять в обмані та негідництві. Але, як і належить добрій книжці, справедливість таки восторжествує.

Читати роман «Серце гарпії» – наче смакувати добірним ожиновим джемом – відчуваєш аромат, приємний нетерпкий солод, ситість, і раз по раз потріскують на зубах ягідні крупинки, які в тексті заміняють вставні слова. Їх дуже багато в мовному наповненні Марини Соколян. «Однак», «втім», «мовби», «отже», «певна річ», «власне», «либонь», «зрештою», «принаймні» – повторюються ледь не через речення, відтак створюють особливий і впізнаваний ритм.

Текст, утім, не дає втомитися, адже описи теперішності розбавлені спогадами про минуле і, що найцікавіше, слуханням власної совісті, промовами власного серця…

І мова Марини Соколян зачаровує… Дворові пси тут «зробилися сиві від дрібного, наче мливо, білого піску», «сміх душить, наче злодій, що наскочив з темного кутка», а «поглядом вільно можна було б забивати цвяхи»…

Цей роман буде цікавий передусім молоді, адже багато в чому стане відкривачем і засторогою. На прикладі Ярослави Немирович усі, хто йде таким же, як вона, шляхом, мають чудову можливість зазирнути у своє майбутнє, передбачити, що на них чекає, і вчасно зупинитися. А це, як видно з роману, дуже важливо зробити. Аби уникнути болю. Аби не зосталося «нічого, крім нього».

Літакцент, Ірина Костюк:
20.07.2013
Марина Соколян. Серце гарпії. — К.: Нора-Друк, 2013

Роман-мережка… Саме так можна назвати неочікуваний літературний експеримент традиційно «фантастичної» Марини Соколян. Він спробує навчити невченого, підтримати бувалого й застерегти щасливого… А чи вдасться?.. Цілком залежить від читача.

Мереживо чи все ж таки мозаїка? На що більше схоже «Серце…» Марини Соколян? Після довгих змагань із фантазією виносиш вирок: «Серце гарпії»  – мереживна проза на орнаментальний лад. Це не настільки епізодичний роман, щоб стати орнаментальним, але й не настільки цілісний, щоб не назвати його мереживним.

Письменниця добряче посмикала життя. Розібрала його на кольорові ниточки й виплела побутову мережку. Тут нам і сліпучочорний бізнес безколірних людей, і «хатні» взаємини з коханими (і не дуже), і одвічна сварка зі своїм вибагливим «я», і проблема міста, і проблема села, і дилема віри чи її відсутності… Тут усе наше з вами життя. І таке плетиво виходить… А ми, як ті павучки, невтомно гаруємо на тонесеньких ниточках життя і повземо вперед, аж доки якийсь управніший майстер обріже кінці нашої мережки, або й гірше: аж поки ми самі покладемо край цій грі в «умілі ручки». Власне, цьому й присвячено роман Марини Соколян.

«Серце Гарпії» – наше з вами серце. «Письменництво – це мандрівка чужими душами», як зазначив якось В’ячеслав Васильченко. І «намандрувалася» Марина Соколян досхочу. Авторка намагалася втиснути все наше життя в один роман. Завдання «пітливе», але цілком осильне. Вона показала звичайне людське серце. Складне. Багато- чи принаймні двошарове. За Сковородою, яким смакує письменниця в романі, добре і зле. І, на лихо, єдине. Нероздільне.

Марина Соколян створила просту аж до складності історію. Авторка пише про звичайне життя, звичайних людей у цілком реальних умовах. Письменниця в одному романі поєднує його соціальну, психологічну, сімейно-побутову, філософську й навіть пригодницьку іпостась. Крім цього, свідомо чи несвідомо здійснено закид і на детектив (нерозгадане вбивство, торгівля наркотиками, «бандюки» і всяка інша нечисть). На десяток персонажів авторка проектує всі одвічні людські проблеми (добра і зла, любові й ненависті, проблему вибору, людських взаємин і ще дюжину різних життєвих негараздів і «гараздів»). Письменниця мандрує з теперішнього (справжнього) в минуле («чарівну казку»). На майбутнє не посягає, оскільки вважає його «фантастичним» і теж «казковим». І ти, як читач, застрягаєш, бо вже не можеш покинути напризволяще цих бідних героїв, на яких звалилося все зло світу… Як же складеться їхня доля?

Головна героїня роману – Ярка – цілком пересічна особистість. Звісно, зі своєю «лоскітливою» історією, мурахами в голові й бридкими тарганами в серці, про яких вона час від часу згадує. А ще в неї є страшна річ… Властива переважно дітям. Вона має Сумління. Хоч і добре приспане бізнесовими потребами, особистими запитами на життя й іншими незамудрованими речами пересічного сноба.

Однак у житті кожної людини настає момент, коли сідають «батарейки». Такий собі вимушений stop. Сумління прокидається, починає нишпорити у всіх закутках твоєї не до кінця зіпсованої душі. Ти мимоволі втікаєш від усього світу – і натискаєш replay. Звісно, в уяві. Починаєш гортати свої запилені життєві записи, щоб знайти відповідь на одне-єдине питання: «Чому?». Людина починає копирсатися в причинах, аналізувати наслідки, а головне – шукати себе у всьому цьому життєвому вариві. Так сталося і в Ярки…

Марина Соколян пропонує читачеві досить просту історію про «просто простих людей» (саме так авторка називає селян, серед яких її героїня проводить добру частину часу, в їхньому оточенні вона шукала себе і ховалася від світу). Однак ці «прості люди» не такі вже й прості (або прості непросто). Якби вони були простими, то не було б цього роману, не було б й інших…

Авторка підключає до своєї історії філософію мудрого Макіавеллі («Чини добро, поки можливо, але вмій чинити зло, коли необхідно»), Сковороду із його «філософією серця», Сартра з його поглядом на людину з «сьомого поверху» («Герострат»), але, врешті-решт, залишає місце для власного вибору читача… Із запропонованих концепцій кожен може вибрати «свою», а в кращому разі – створити власну, синтетичну філософію свого життя.

«Серце гарпії» не стільки вчить, скільки закликає: «Дівчинко, вийди з власної тіні – це дивосвіту контурна лінія. Раз перекреслене серце воскресне, бо б’ється луною справжнього імені».