Миколаївський бліц. Частина І.

Зум-розмова за ініціативи Миколаївської бібліотеки була для мене унікальним досвідом – це був абсолютний рекорд за кількістю запитань від учасників. За годину вдалося відповісти лише на невелику частину, так що я пообіцяла відповісти на решту письмово. То от, виконую!

Питань правда, так багато, що доведеться поділити відповіді на чотири частини. Але серед них трапляються справді незвичні. Мені, принаймні, було, про що подумати; сподіваюся, і френдам буде цікаво!

Дякую Ані Трокай за модерацію та впорядкування запитань!

Перша частина присвячена процесу письма, звичками, традиціям і дотичним питанням.

1. Чи були у Вас тексти або ідеї, які Ви свідомо не публікували, бо боялися реакції читачів?

Були такі, які я не дописала, бо бачила, що вони ідуть кудись не туди. Є такий, який я не публікуватиму, бо розумію, що якість не «дотягує». А є такі, що пішли гуляти в інтернет без офіційної публікації – це ранні проби пера, не надто прекрасні. Я переважно про це шкодую. Але якось отримала лист від людини, якій саме такий текст допоміг в складні часи. То, гадаю, нехай уже буде.

2. Чи є у вас ідея книги, яку ви боїтеся написати, тому що вона занадто особиста?

Є ідея, за яку лячно братися, але не тому, що вона надто особиста, а через те, що вона може нагадати долю іншої справжньої людини. Думаю, як обійти цей момент. Чи, може, не братися взагалі.

3. Чи трапляється у Вас «творча криза» і як Ви з нею справляєтесь?

В моєму випадку «криза» пов’язана передусім зі зміною життєвих обставин. Буває таке, що на письмо просто немає ні часу, ні сил. Такі періоди виснажливі і морально руйнівні. Якщо письмо – це частина ідентичності, варто старатися знаходити для нього хоча б невеликі «слоти» часу. Але якщо не виходить, не треба себе за це їсти. З’явиться час, усе поступово саме запрацює.

4. Що для Вас найскладніше в процесі написання?

Вигадувати імена людей і топографічні назви. Розплітати занадто складні сюжетні вузли, яка сама ж і накрутила. Не давати персонажам занадто багато балакати.

5. Що для Вас важливіше: щоб читач зрозумів ідею чи відчув емоцію?

Залежить від емоції. Точно не хочу, щоб це був гнів, біль чи розчарування. Але, мені здається, якраз розуміння ідеї і дає можливість відчути правильну (тобто, закладену автором) емоцію. Коли емоція йде окремо від розуміння, вона, як правило, стосується якихось другорядних моментів. Втім, якщо це позитивна емоція, то нехай буде і така.

6. Які сімейні традиції Вам найбільше запам’яталися з дитинства?

Згадаю ту, що пов’язана з книжками. Ми, бувало, збирали макулатуру, щоб обміняти її на книжку – тоді в книгарнях була така опція. Але назбирати слід було багатенько, і вибір книжок був обмежений. Була, скажімо, «Анжеліка» Голонів, Дюма, Берроуз. Але і те було в радість, особливо в дитинстві.

7. Як виглядає Ваш типовий день під час роботи над книгою? А який ідеальний день для письма?

Мій типовий день – це ніч. Мабуть, є щось в тому, що темна пора – час для фантазій. Крім того, це просто частина фізіології – ввечері голова в мене працює краще. Хоча тут важливо вчасно спинитись, бо кілька днів в режимі «пахота до світанку», можуть надовго зіпсувати здоров’я.

8. Чи бувало, що ідея приходить у найнезручніший момент (наприклад, у черзі чи перед сном)?

Дуже часто так буває. Тому зрештою я з цим змирилася і почала записувати їх в телефон. Але буває, що ідея приходить рано зранку у стані напівсну. І тут треба робити вибір: або остаточно прокинутися і записати, або спати далі і, швидше за все, забути.

9. Чи змінює Вас кожна написана книга і Ви починаєте дивитись на світ інакше?

Звичайно, як і кожен новий досвід – приміром, подорож чи важливе знайомство. Письмо може бути терапевтичним, бо допомагає інтегрувати складне переживання. Або діагностичним, бо допомагає зрозуміти, в чому проблема. Але не думаю, що дивлюся на світ цілком інакше – на такі карколомні зміни спроможні лише дуже великі потрясіння.

10. Яка Ваша найпотаємніша мрія, як письменниці?

Таємна – це, мабуть, така, про яку не говорять? Тобто, напевне, щось таке, за що трохи соромно? Ну, скажімо, мені б хотілося, щоб я могла жити з роялті, аби не було потреби заробляти ще якось. Трохи ніби соромно, бо це про фізику, а не про лірику. Ну та що ж, помріяти можна, але не більше – адже зараз це технічно неможливо.

11. Що складніше: почати чи завершити текст?

Завершити – в тому сенсі, що морально втомлюєшся навіть від улюбленої історії. Але важко також тому, що не хочеться з нею розлучатися.

P.S Фото не з зуму. Він був не в лісі, хоч, може, і шкода. Але знімка зроблена в той же день, так що якісь емоції, може, передає.