Відгук на книгу «Транс» Остапа Українця.
Традиційно, одразу скажу, що мене привабило в цій книжці. Зображення Гермеса на обкладинці! Мені симпатичний цей персонаж у всіх його іпостасях, а стиль зображення натякав на те, шо тут ітиметься про алхімію. І обкладинка не обманула. Алхімії тут таки удосталь.
Це цікава тема, тож не дивно, що письменники регулярно звертаються до неї. В першу чергу мені пригадується Владімір Нефф з його пригодницькою трилогією про Петра Куканя. Тоді, мабуть, «Франкенштейн» (злощасний Віктор захоплювався алхімією перш ніж перейти до інших дослідів). Також – «Янгол західного вікна» Майрінка; головний герой роману – нащадок алхіміка Джона Ді.
Історії про пошуки Грааля та артуріанські легенди пронизані алхімічними алюзіями; немало їх і в сучасній фантастиці (приміром, «Всі душі» Дебори Гаркнесс). Мабуть, треба також згадати «Алхіміка» Коельо, але чесно, я практично не пам’ятаю, про що ця книга. Хіба про те, що там був пастух, який кудись ішов. Однак, мабуть, можна підсумувати, що «подорож героя» в таких історіях часто спирається на стадії алхімічного перетворення – від руйнування до очищення і просвітлення.
Приблизно тієї ж думки дотримувався Юнг; його книга «Психологія та алхімія» може стати чудовим джерелом натхнення для тих, хто цікавиться традицією.
Що ж до роману Остапа Українця, то тут не все так просто (якщо є щось просте в цій загадковій дисципліні). У післямові він зазначає, що в тексті є автобіографічні мотиви; до цього додаються історичні, політичні та географічні спостереження та навіть кримінальні пригоди. Приміром, головного героя звати Андрій Комар-Кульчицький. Я так і не зрозуміла, чи є він прямим нащадком того Кульчицького, який заснував «Синю Пляшку» у Відні, проте спорідненість із ним явно присутня.
Отже, герой роману вирушає у паломництво, аби пройти Шлях, який має його змінити. Він їде автостопом на захід, проминає Польщу, Німеччину, Австрію, Нідерланди, Словенію, Францію, Італію. Їде він не сам, а з дамою, яка одночасно присутня і відсутня; його переслідує таємничий ворог, з героєм відбувається дивне, страшне, кумедне і незрозуміле. Влучні зауваження щодо реального стану речей в країнах, які він минає (історичні травми, проблеми з мігрантами, наркомафія, тощо) сусідують тут із містичними досвідами, суть яких не завжди зрозуміла – але так, мабуть, і має бути.
Врешті, сама алхімічна традиція стоїть на принципі кодування, аби за поетичними алюзіями приховати перебіг експериментів від конкурентів та невтаємничених. Тому, гадаю, для непідготовленого читача багато чого лишиться загадкою, ба навіть для підготовленого тут ясно буде далеко не все. Мабуть, це і непогано, адже кожен може винести з історії щось своє.
Скажу про те, що винесла з цієї історії я. Герой вирушає на захід, бо, як говорить один з його «провідників» на Шляху, «Від Сходу треба рятуватись на Заході». А от, скажімо, Юнг пише: «Грааль прийшов зі Сходу і має повернутись на Схід». Можливо, саме тому Шлях героя виписує такі дивні кульбіти; тут доречно згадати славного «предка», Юрія-Франца Кульчицького, який теж був людиною двох світів – торговцем, розвідником, перекладачем і кур’єром.
Не буду більше спойлити сюжет, бо, як казав раббі Шимон, «Горе мені, якщо відкрию, і горе, якщо не відкрию!». Проте, думаю, читачу, який любить культурні ребуси, буде над чим подумати. Приміром – хто такий Сасанід; що таке «зелений лев»; що станеться, якщо з’єднати сірку і ртуть; чому на Шляху героя зустрічається аж три Артури. І врешті, хто така Гільді – хоч, можливо, відповідь на це питання знає лише сам автор.
Словом, «Транс» – книга не для тих, хто любить прості шляхи. Але, мабуть, у кожного в житті буває момент, коли виникає гостра потреба щось змінити – або змінитися. Ця потреба може завести пошукача дуже далеко. Але гірше, коли вона так і залишиться незадоволеною.