Миколаївський бліц. Частина ІI.
Друга частина віртуального інтерв’ю, ініційованого Миколаївською бібліотекою. Нарешті! Трохи роботою привалило, так що процес загальмувався. Але виправляюся! Ця частина присвячена персонажам та світобудові.
1. Чи є у Ваших героях частина Вас, яку не показуєте в реальному житті? Чи не здається Вам, що іноді авторська влада – це спосіб безкарно прожити темні сторони себе через героїв?
Ну так, гадаю, це і є одна з принад літератури – не лише для письменника, але й для читача. Завжди цікаво уявити, що було б, якби я була сміливішою (агресивнішою, безпринципнішою, тощо). Проте, гадаю, «безкарність» тут – хибний підхід для автора. Якщо «темна» риса проявляється без наслідків для героя, то це просто погано продуманий текст.
2. Як Ви вигадуєте імена персонажів? Чи мають їх імена для Вас символічне значення?
Часом імена виникають без особливих зусиль – щось там склалося у підсвідомості, якісь приємні асоціації та й звучання відповідне. Був навіть кумедний випадок, коли я придумала ім’я персонажа, і лише потім з’ясувала, що воно виникло через асоціації з назвою крамниці солодощів. А буває, що доводиться довго думати, бо ніяк не вдається підібрати відповідне. Але я не прихильниця символічних значень імен – це, як на мене, обмежує трактування.
3. Чи був у Вашій творчості персонаж, який «вийшов з-під контролю» і почав розвиватися не так, як Ви планували з початку? Якщо персонаж «не слухається» – Ви з ним домовляєтесь чи сваритесь? Чи були моменти, коли хотілося «вбити» героя просто через настрій?
Через настрій – ні. «Вбивати» я взагалі не люблю, хоча іноді цього вимагає логіка тексту. Коли персонаж розвивається несподіваним чином, то, як на мене, це навіть добре – значить, в ньому з’явилося якесь живе зерно. Але тоді, звісно, треба адаптувати перебіг сюжету, щоб цей розвиток не був для читача громом з ясного неба. Кілька разів бувало так, що персонажі починали робити «капості», бо в них проявлявся якийсь «темніший» бік. Але це і цікаво, ну бо ніхто ж не Мері Сью.
4. Який Ваш герой зміг би пережити реальне життя, а який ні?
Тут треба зрозуміти, чим реальне життя відрізняється від «нереального». Вигадане, здебільшого, інтенсивніше, драматичніше, небезпечніше, так що у героїв має бути непогана резілієнтність. Але реальне життя підступне тим, що в ньому часом просто бракує сенсу. Не думаю, що хтось із моїх персонажів прямо не пережив би цього, але засумувати деякі з них могли б.
5. Чи є у Вас персонаж, якого спочатку недооцінювали, а він у результаті став одним із ключових?
Це поширена пастка харизматичних другорядних персонажів. Іноді додаєш цікаві риси просто для колориту, а потім виявляється, що саме вони створюють глибокий конфлікт. Доводиться тоді давати їм більше місця в сюжеті.
7. Чи є персонаж, з яким Ви б пішли на каву? Чи траплялося Вам закохатися у власного персонажа?
Дуже багато таких, насправді. Для мене це одна з радостей творчості – вигадувати людей, з якими я могла б дружити. Тоді я більше вболіваю за них, та і на загал, із таким текстом цікавіше. Пару разів бували і «закоханості», але здебільшого у другорядних персонажів; головний чомусь здається надто близьким і зрозумілим, як для романтичних фантазій.
8. Чи змінювалось ваше ставлення до персонажів після завершення твору?
Буває, що і в процесі змінювалося. Ну от, якраз, коли герой починає поводитися по-своєму. Бувало, що хотілося дорікнути йому за ці самі «капості» – точніше, навіть не дорікнути, а змусити прожити наслідки власних дій. А зміна ставлення після завершення роботи трапляється частіше тоді, коли минуло кілька років, і вже змінилася я сама. Тоді, звісно, бачиш персонажів трохи інакше. Якісь здаються надто наївними, а інші, навпаки, виглядають цілком адекватними, навіть якщо раніше здавалися диваками.
9. Події у Ваших творах часто відбуваються в Середньовіччі. Чим Вас захоплює цей період історії?
Насправді, в мене лише одна книга, де події відбуваються саме в середньовіччі («Вежі та підземелля»). В інших часом присутня атмосфера старого європейського міста, але це радше тло, ніж суть історії. Втім, в середньовіччі справді було чимало цікавого – ваганти, богословські диспути, хрестові походи, карнавали. Але опинитися там я би точно не хотіла.
10. Що спонукало обрати фентезі як жанр написання книг?
В мене ж не лише фентезі – є і детектив, і соціальна драма, і сучасна проза. Фентезі, може, найбільше, хоч воно не класичне, а з різними домішками. Приваблює в цьому жанрі, мабуть, свобода. Коли світ трохи інший, можна експериментувати з культурами, звичаями, характерами, політикою. Фантастика на загал – це свого роду візіонерська лабораторія, де можна перевіряти різні гіпотези, як технічні, так і соціальні. Реалістичний жанр дозволяє значно менше «люфту».
11. Яку найдивнішу річ Вам доводилося шукати в Google або вивчати в архівах під час підготовки до написання твору?
Ну от буквально щойно я вивчала технологію осушення боліт, моделювання сходових прогонів, поезію Боеція. Гадаю, автори весь час занурюються у якісь дуже специфічні речі заради кращого розуміння світу та у пошуках автентичних деталей. Найдивнішим для мене був пошук інформації криміналістичного характеру; результат так мене спантеличив, що мені аж стало погано. Ну але така ціна дивних запитів та похмурих ідей.
12. Якби Ви потрапили у власну книгу – Ви були б героїнею чи спостерігачем? Яку суперсилу Ви б дали собі як письменниці?
Головною героїнею точно не хотіла би бути. Не хочу переживати жодних висхідних чи, тим більше, низхідних арок розвитку, мені і так стресу не бракує. Але бути кимось на зразок мудрого порадника чи там, милого жартівника (можна, два в одному) – то чому б і ні.
P.S Фото – не з зуму. Це з мої «лабораторії», куди я регулярно ходжу подумати про долю світу та окремих героїв.