Cтаття з рубрики “Химерна П’ятниця”.

«Чувак, ти крутий, але в мене нема грошей на твою книгу. Та знаєш що, хочеш пихнути?» – так Andrew Budek-Schmeisser переказує розмову з гостем своєї автограф-сесії. Deborah Raney розповідає, що до її подруги-письменниці якось підійшли з проханням підписати Біблію, і хоч як вона не відмовлялася від авторства, довелося-таки підписати. Від курйозних випадків не застраховані навіть знаменитості. Стівен Кінг повідав, що на одну з його сесій прийшов один-єдиний гість; той хлопчина спитав зірку: «Ти, друже, часом не знаєш, де тут книжки про нацистів?»

З автографами пов’язано чимало дивних випадків, скандалів та навіть злочинів. Маргарет Етвуд, скажімо, вирішила запровадити дистанційне підписування книг за допомогою роботизованого пристрою. Steve Martin придумав роздавати «сертифікати про особисту зустріч». А деякі письменники так втомилися, що вирішили просто брати гроші. На Baltimore Comic-Con, скажімо, автори брали за підпис від $10 до $30, пояснюючи це тим, що підписані екземпляри однаково підуть на продаж колекціонерам, і отримувач непогано на них заробить. Відомі також і випадки підробки підписів; деякі з таких майстерних підробок (як у випадку Martin Coneely) самі ставали колекційною цінністю.самі ставали колекційною цінністю.

Всі ці дивні епізоди говорять про те, що у практику підписування книжок (та інших предметів) люди вкладають різні, а часом – протилежні сенси.

Починалося все доволі невинно. Деякі дослідники вважають, що практика збирання автографів походить від студентської традиції ведення Album Amicorum («альбомів друзів»), що набула поширення в часи Реформації. Це були, по суті, прості нотатнички, в яких приятелі чи якісь цікаві зустрічні залишали підписи та побажання. Наші шкільні «анкети» походять саме звідти.

Але, як це часто буває з колекціонуванням, власники таких альбомів з часом почали прагнути більшого. Jacob Heyblocq, приміром, поставив собі за мету зібрати підписи найвідоміших мислителів та королівських осіб. Йому справді вдалося отримати підписи тодішньої голландської еліти – поетів, науковців, художників; навіть Рембрандт намалював йому невеличкий ескізик. Зараз такий альбом пішов би за шалені гроші, але хто ж його віддасть! Тепер це – цінність національного масштабу!

Торгувати автографами почали на початку XIX століття, правда, тоді йшлося здебільшого про листи та уривки рукописів. А варто було виникнути ринку, з’явилися дилери і навіть спеціалізовані фірми. «Навряд чи вам вдасться випросити автограф у Гладстона, – писало в рекламі однієї такої фірми, – прохач дістане хіба що літографію на листівці. Тому купуйте листи Гладстона у «Benjamin firm»!»

Пізніше продавати почали і просто підписані книги, документи чи інші речі. Найдорожчим автографом в світі вважається особиста копія Конституції, підписана Вашингтоном – $9,8 млн. А найдорожча художня книга – підписане Джойсом перше видання «Улісса»; воно оцінюється у € 425 тис.

Втім, цінність автографа – не лише грошова. Ідеться також про «сентиментальну» цінність; підпис може бути «сувеніром» цікавої зустрічі, особливого життєвого досвіду, матеріальним свідченням створення соціального (іноді – парасоціального) зв’язку з важливою особою. Автографи відносять до «фан-практики», взаємодії шанувальників і знаменитостей, хоч останнім часом їх витісняють селфі.

З огляду на все це, не дивно, що часом виникають непорозуміння, адже те, що для одних просто «дружнє побажання», для інших – «фан-практика». А отже, між автором та читачем можуть виникати складні статусні «танці». Легко уявити подив читача, який купив випадкову книгу, бо сподобалась обкладинка, а його тут-таки записали в «шанувальники». Чи прикрість автора, який не дотягнув до статусу «знаменитості», бо на зустріч до нього прийшли двоє: найкращий друг і той хлопець, який заблукав у книгарні.

Автограф також може сприйматися як подарунок, від якого відмовлятися неввічливо. Або ж – навпаки – як послуга, яка входить у вартість книги. Це створює додатковий тиск на задіяних, тож у книжковій спільноті існує свого роду негласний етикет. Скажімо, під час купівлі книжки на сайті, замовник сам зазначає, чи хоче він отримати підписаний екземпляр. Те саме радять робити і під час особистої зустрічі – давати можливість відмовитись без «втрати обличчя». Приміром, автор може сказати: «Хочете – підпишу, а ні – просто дякую за ваш вибір». З іншого боку, вважається неприйнятним, коли пошукач підходить в незручний момент, приносить з собою великий стос книжок чи намагається зав’язати блискучу бесіду, коли позаду чекає черга.

Втім, попри всі потенційно некомфортні ситуації, автограф-сесії можуть бути вартісним досвідом. Адже, окрім всього іншого, це – можливість отримати приємний спогад, зафіксувати момент. Наше нинішнє життя бентежне, тож варто мати на увазі, що нагода може й не повторитися.

Наостанок хочу переказати іще один кумедний випадок, про який розповіла Katie Powner. Її автограф-сесія відбувалася на галявині біля книгарні, і, як це буває іноді, на зустріч прийшло всього двоє. Вона, проте, хоробро звернулася до аудиторії з невеличкою промовою. Під час якої на галявину з сусіднього лісочка вийшов олень. І спокійнісінько попісяв.

Гадаю, це був ідеальний момент. Письменник і Всесвіт поставили підписи один одному.