Західне суспільство не бажає дорослішати. Але чи багато хорошого, з точки зору сучасної культури, чекає на нас в другій половині життя?

Слухала чудовий Kult: Podcast про психологічне дорослішання, тобто, швидше, про його відсутність. Автори зауважують, що сьогодні межа між дитинством та зрілістю розмивається, зокрема, через брак процедур ініціації. В давніших суспільствах існували випробування, часто – доволі небезпечні, пройшовши які, дитина формально ставала дорослою та отримувала певні права та привілеї.

Нині ж такі випробування, може, й існують (вступ до вишу, скажімо), але вони необов’язкові. Досягши повноліття, підліток набуває весь набір громадянських прав без якихось додаткових зусиль зі свого боку. Тож можна залишатися вічним Пітером Пеном, надто ж, якщо це дозволить якомога довше уникати відповідальності, зобов’язань та усяких нудних речей, якими займаються дорослі.

Все це, звісно, справедливо. Проте, мені спала на думку іще така штука. Люди не лише «уникають» дорослішання, вони навіть думати не хочуть про те, що станеться з ними у зрілому віці. Адже ж культура пропонує нам надто мало привабливих сценаріїв для другої половини життя. Чи якихось сценаріїв узагалі.

Ось, приміром, цікаве дослідження про вік акторів голлівудських фільмів (Annenberg Inclusion Initiative). Актори 50-59 років становили лише 10% від загалу (жінки, 8% і чоловіки – 12%), актори 60 і старші – 7% (6% і 8%). Якщо брати головні ролі, то жінки за 50 діставали тільки 3% ролей, а чоловіки – 14% (Hanssen & Fleck). Я навмисно підкреслюю гендерну різницю, адже ситуація для чоловіків хоч не набагато, але краща. А жінки після 50-ти практично зникають.

Яких саме персонажів грають старші актори? Можна згадати цілу плеяду детективів (Мегре, Коломбо, Пуаро, Фойл та інші). До них можна в певному сенсі віднести і культового Доктора Хауса. Інша цікава ніша – антигерої, такі як Френк Андервуд (House of Cards), Волтер Вайт (Breaking Bad), Ел Сверенджен (Deadwood). Курйозний виняток – серіал «Good Omens», де обох головних героїв зіграли актори під 50; такого, як зазначив сам Теннант, практично не буває.

Старших жінок у фільмах дуже мало, а головних героїнь і поготів. Зустріти їх можна хіба в комедіях (Grace and Frankie), байопіках (The Crown, Golda), а також – зрідка – в детективах (Miss Marple).

Я не знайшла статистики щодо віку літературних героїв, але серед моїх улюблених книг лише одинці мають старших протагоністів. Можу пригадати хіба Вільгельма Баскервільського та брата Кадфаеля (обидва, чомусь – монахи) та – Бабуню Дощевіск (відьма).

Серед інших можна згадати Дон Кіхота і Скруджа, але навряд чи їхні образи можна назвати привабливими рольовими моделями.

Статистика пропонує інший цікавий факт. За оцінкою проекту Duke University, 57% читачів романтичної літератури потрапляють у вікову групу 44-74 роки, тоді як протагоністами такої літератури переважно виступає молодь 24-26 років. Подібна ситуація і в молодіжній літературі: понад 55% читачів YA старші 25-ти.

Це говорить нам про наступне. Головних героїв за 40 (а тим більше, за 50) дуже мало, як і в кіно, так і в літературі. І, зрештою, навіть старші читачі частіше обирають книги з молодими протагоністами.

Отже, якщо герої такого віку нецікаві або й взагалі відсутні, то як ми можемо прагнути ними стати?

Насправді, сучасна статистика лише підкреслює тенденції, закладені ще в давнину. Візьмімо, скажімо, давніх греків. Найчастіше ці міфи описують становлення молодих героїв та їхні подвиги (іноді подвиги завершувалися сумно – героїчна смерть заохочувалася). Для старших же героїв (якщо дожили), переважно, був передбачений трагічний кінець. Геракла, приміром, убиває його дружина Деяніра, Одіссея – його син Телегон, на Ясона завалюється потрухлий від старості Арго. Мораль, мабуть, полягає в тому, що переживати свою славу не варто.

Єдиним винятком, який спадає на гадку, можна вважати історію Нестора, який залишався активним до глибокої старості (пишуть, що він був надто старий для піхоти, але цілком придатний для командування та правління колісницею). Можна іще згадати Автоліка, хитруна і злодія; він також нібито дожив до старості без якихось особливих трагедій. Але Автолік – швидше антигерой, аніж герой, а таким канон не писаний.

Втім, старші персонажі (хоч і не головні) трапляються доволі часто. Їхня роль, щоправда, переважно допоміжна. Вони – ментори, оракули, правителі, судді, лікарі; тобто, такі персонажі виконують здебільшого «батьківську» функцію стосовно молодих героїв. Якщо ж старший персонаж не правитель і не вчитель (в ширшому сенсі слова), то придатних ролей для нього ще менше. Це, звісно, – лиходій. Ну, або міський божевільний. І лише в крайньому випадку – науковець або митець.

Ясна штука, що дорослішати з такими перспективами ніхто не хоче. Краще залишатися в ілюзії вічного становлення, коли дитинство ніби вже позаду, але все найкраще – іще попереду.

Втім, популярна культура (разом з міфологією) іще не показник і не вирок. Іноді для створення рольової моделі достатньо однієї потужної історії. Таким прикладом може служити, скажімо, «Старий і море» Гемінґвея. Герой тут, по суті, також здійснює подвиг, вступаючи в боротьбу з чудовиськом – але не з міфічною потворою, а з природою, світом, самим собою.

Ця «друга ініціація» здається мені навіть важчою за першу, адже вимагає максимальної віддачі, не пропонуючи взамін нічого конкретного. Здобуток старого – не наречена і не царство, але утвердження самої можливості боротьби, тоді, коли вже, здається, немає ані сил, ані надії, ані сенсу.

Такі люди – рідкість. Проте саме вони надихають боротися до кінця – надихають як старших, так і молодих. Колись давно, читаючи цю історію, я сприйняла її завершення, як доволі щасливе для старого – своїм «подвигом» він завоював повагу молодого учня і тепер не буде самотнім. Проте пізніше ця історія набула для мене нового сенсу. Цьому старому вже, по суті, байдуже на самотність. Він багато бачив і багато пережив, він вже не чіпляється ні за речі, ні за людей. Він вільний від них, і в цьому – його величезний, недоступний молодим, привілей.

Тож тепер мені здається, що в найбільшому виграші лишився саме молодий учень. Маючи такого вчителя, він дістане шанс сміливо прожити своє життя і гідно зустріти старість.

Можливо, ми, зрештою, зовсім неправильно оцінюємо подвиги і здобутки. Але для іншої оцінки потрібна інша оптика, бачення людини, яка уже щось пережила, щось втратила і щось зрозуміла. В цьому полягає іще один привілей зрілості – починаєш, нарешті, цінувати справжнє.