Миколаївський бліц. Частина ІIІ.
Нарешті завершую свою віртуальну розмову з миколаївськими читачами. Останнім часом в мене просто не було можливості підняти голову від роботи (та і зараз не дуже є, це я трохи «прогулюю» :)). Але ж питання цікаві, гріх не відповісти!
1. Чи може книга конкурувати з серіалами та соцмережами за увагу людини?
Гадаю, книга, сама по собі, – навряд. Але тепер література не може існувати лише на полицях книг чи бібліотек. Як і все в нашому житті, книги стають мультимодальними – про них говорять в соцмережах, знімають ролики; «тренди буктоку» стають окремою полицею в книгарнях. Тому тут питання швидше в тому, чи може конкурувати соцмережеве обговорення книги з обговоренням цін, політики та лайфхаків. В мене є ряд претензій до букблогінгу, але сам факт його існування здається мені оптимістичним.
2. Чи були у Вас ідеї книг, які так і не стали творами?
Є, звісно, але я тішу себе надією, що вони не стали творами – ще. Це, правда, стосується складніших, більш продуманих ідей, але є такі що з’являються і зникають як сновиддя. Якийсь час я їх навіть записувала – так само, як люди записують сни. Буває, цікаво на них глянути, аби подивуватися тому, як химерно працює фантазія.
3. Яка з Ваших книг була найскладнішою у написанні і чому? Як Ви розумієте, що історія вже завершена?
Мабуть, найскладніша наразі – серія з чотирьох томів, яку я недавно закінчила. Вона найскладніша суто технічно, бо тримати в голові 15 сюжетних ліній – це відчутне ментальне навантаження. Але любов до світу і персонажів дещо його компенсує.
Історія завершена не тоді, коли мені немає, чого сказати, але радше тоді, коли я відчуваю, що після цієї точки краще нічого не говорити. Після кульмінації має бути розв’язка, а не ще один розділ.
4. Чи є така книга після написання якої у Вас виникла думка «Боже, це я написала. Як круто»?
Це відчуття мені знайоме, але я також знаю, що воно оманливе. Закінчення книги – це сплеск дофаміну в окситоциновій ванні. Це відчуття може бути виправдане, якщо і читач отримає свій катарсис, але сам автор навряд чи може об’єктивно оцінити ефект.
5. У «Херем» тема заборонених кордонів і таємниць проходить через усе оповідання. Це твір про зовнішні обмеження чи про те, що ми самі найсильніше себе тримаємо в клітці?
Це цікаве питання, бо я не розглядала історію в цьому ключі. Я б сказала, що тут ідеться більше про амбівалентність заборони, як такої. Дистанція між мирським і сакральним існуватиме завжди, і їй може бути надано буквально будь-яке значення.
6. Чи є у Ваших текстах щось, що читачі зазвичай розуміють неправильно? Вас це не засмучує?
Це залежить від характеру «хибочиту». Буває так, що це не брак розуміння, а просто інша інтерпретація – і тоді це дуже цінно. Але часом людина просто не зчитує підтекст, і тоді, звісно, прикро – так, наче ти розказав приятелю жарт, а він не зрозумів, в чому гумор. Ну але це нормальне явище; головне, аби книга знайшла своїх.
7. Як Ви розумієте, що ідея варта того, щоб перетворитися на книгу?
У кожного цей показник, мабуть, свій. Існує, скажімо, поняття high concеpt, яке можна приблизно перекласти, як «крута концепція». Ідеться про гіпотезу, таку цікаву, що буквально сама собою запускає двигун уяви, і навколо неї починає вимальовуватися світ. Проте рушієм може бути і не концепція, а образ – людини, місця, обставин. Головне, аби цей двигун увімкнувся; в цьому, мабуть, і полягає ключова відмінність. Якісь ідеї спроможні на це, а інші – ні.
8. Чи не виникає спокуса спростити ідею твору, щоб його краще сприйняли?
В моєму випадку – ніколи. Я не вмію спрощувати, для мене це – пекельна мука. Я навіть синопсиси пишу з натугою, бо в мене таке відчуття, що я проводжу вівісекцію своїм героям. Але, мабуть, варто подумати про те, щоб зробити простішою «точку входу» для читача. І тут уже може допомогти маркетолог чи промоутер, який складе анотацію, яка спрямує книгу до свого читача.
9. Чи допомагає письмо краще зрозуміти себе?
Частково, гадаю, може. Проте навряд чи це буде об’єктивне знання, адже автор переважно «вариться» у власній фантазії. Втім, якщо він відкладе рукопис і поставить собі ряд питань стосовно того, звідки це все взялося та які потреби закриває – ось тоді можливі якісь прозріння. Може навіть, не дуже приємні.
10. Про що б Ви нізащо не стали писати? Які Ваші «ні» в книгах?
Я не можу зарікатися, бо завжди є ймовірність, що логіка сюжету приведе до якоїсь проблемної теми. Для мене вкрай неприємними були б теми, скажімо, аб’юзу, гендерного насильства, божевілля. Адже, якщо персонаж потрапить в таку ситуацію, мені доведеться якоюсь мірою прожити це разом з ним. Проте тут усе залежить від того, як подати ці теми – не дай боже мені скотитися в гламуризацію, чи щось подібне.
11. Який меседж Ви хотіли б, щоб сучасний читач взяв із Ваших книг?
Мої книги досить різні, деякі оптимістичні, деякі – не дуже, так що складно знайти спільний знаменник. Але мені б хотілося, щоб мої твори допомагали читачам знаходити і створювати свої сенси. Я була б потішена, якби моє зачарування темою, культурою чи образом передалося іншим і зробило їхнє життя трохи багатшим.
12. Чи можете поділитися планами або ідеями майбутніх творів? Над чим Ви працюєте зараз?
Я недавно закінчила серію в жанрі темного міського фентезі. Хоча «темрява» там доволі гуманістична і навіть часом смішна. Наступна ідея в мене також є, це теж має бути велика історія, військово-політичний трилер з елементами містики. Але оскільки цей задум іще дуже свіжий, історія легко може перетворитися на щось інше, на ретро-мелодраму або ж на шпигунський роман. Сподіваюся, в мене буде нагода дізнатися, що з того вийде.