Сумно?Ком, Марися Рудська
30.11.2008

Книги Марини Соколян щоразу інакші. Цього разу це «Новендіалія» – фантастичний роман. Книга вийшла в видавництві «Факт», у серії «Поза фокусом». Роман відповідає гаслу серії – «Насправді все інакше».

Фантастика Марини Соколян двобічна. З одного боку це розважальна література: яскраві герої, динамічний сюжет, повсюдна присутність інтриги в тексті. З іншого боку – філософський роман. Актуальні проблеми реального життя переносяться на іншу модель світобудови таким чином, що вони стають очевидними.

Не одне покоління філософів роздумувало над питанням існування душі. На сторінках «Новендіалії» душа людини матеріалізувалася і отримала візуальну форму – метафоричний вогонь в грудях людини може не лише палати, але й загасати… Й це згасання є основним джерелом проблем.

У романі йдеться про нетиповий правоохоронний орган – Нічний магістрат, який наглядає за порядком на нічних вулицях міста Дракува. Попри те, що роман фантастичного змісту, магістратівці вдалися авторці досить реалістично. Вони мають свої недоліки, слабкості й  сильності, дивацтва, звички. Персонажі поводяться по-справжньому: нервуються, лякаються, пиячать, втомлюються, жартують, гніваються, радіють. Авторка добре виписує характери, а разом з тим особливості мови персонажів.

У «Новендіалії» є власна географія. Події розвиваються у глибоко просяклому середньовіччям місті Дракуві. Сюжет пересипаний розділами «Sicinnium» (це латинське слово означає «поховальний танок, що виконувався під час давньоримської поховальної ходи», як повідомляє нам у примітці авторка). У таких розділах балакучий екскурсовод, чия особистість добру частину роману залишається нез’ясованою, водить туристів містом та розповідає різноманітні легенди, оповідки та побрехеньки. Читач мандрує поруч, і в результаті Дракув постає не гербарієм із сухих назв вулиць та площ, а живою істотою зі своєю історією та характером. Та що там місто, навіть у такого а-ля поліцейського закладу, як Нічний Магістрат, крім звітів, зброї, чергувань є своя прадавня історія.

Читач цілком опиняється в середньовічній атмосфері: це і геграфія, що рельєфно проступає крізь сюжет; і латинські вирази, що постійно лунають з вуст магістерців й інших дійових осіб; це і кав’ярні, й одяг, та тисячі інших дрібниць якими просякнуті сторінки роману.

Текст Марини Соколян діє, як добре налаштований механізм. Кожна його деталь на своєму місці.

«Новендіалію» можна віднести до якісної літератури. Звісно, світову популярність у зв’язку з цим важко гарантувати, але книга прийдеться до смаку поціновувачам фантастики та любителям легкої філософської прози. Як казала Марина Соколян в інтерв’ю Сумно?Кому: «Успіх у своїй невеличкій ніші – це також успіх».

СУМНО, Ольга-Марія Сторунська
27.03.2009

Іноді дуже хочеться втекти від повсякдення. Кудись подалі, де нема незданих рефератів, зірваних дедлайнів і необхідності готувати борщ на наступний тиждень. Універсальний, а до того ж,  безпечний і недорогий засіб для цього – книжка. Найкраще – фантастична, щоб уже жодних натяків на побут і навколоробочі проблеми. А те, що потім авторам дістанеться по перше число від критиків, що їхня творчість відсторонює людей від реального життя – уже не ваш клопіт, правда?

Книжки Марини Соколян дуже добре підходять для задоволення потреби легковажної частини читацької аудиторії в уникненні суворої реальності. Як не магічна школа, то взагалі вигаданий світ, різноманітні епохи, дивовижні місцини, іноді, правда, дещо моторошні й некомфортні, але точно не подібні до нашого довкілля. Утім, не все тут просто: до творів цієї авторки треба добре придивитись, а то й дочитати до кінця, щоб зрозуміти, чи обійдеться вона цього разу даною нам у відчуттях реальністю, чи дозволить собі містичні припущення? Іноді неймовірні фантасмагоричні таємниці в неї дістають цілком реалістичне пояснення.

Щодо «Новендіалії» можу вам сказати одразу: цей роман дивний від перших же сторінок. Перша глава називається Sicinnium, і внизу – пояснення для малоосвічених: «комічний танок, що виконувався під час давньоримської поховальної ходи». Отак, у ритмах веселої сікінніди, ми й мандруватимемо древнім Дракувом у супроводі дивакуватого, дотепного й дещо цинічного екскурсовода. У час, коли доктор Хаус є секс-символом епохи, деякі персонажі «Новендіалії» мають непогані шанси вибитись в улюбленці жінок і дівчат. Крім уже згаданого гіда, який водитиме вас вулицями цього містечка, що нагадує одразу всі центральноєвропейські міста, це ще проквестор Нічного Магістрату Юр Горган – холодний, відсторонений, іронічний – просто душка! А кому до смаку молодші хлопчики – двадцятирічних симпатяг тут теж кілька є, і вони такі як треба – дещо нахабні, трохи розгублені, рішучі й сміливі, а один ще й закоханий, звісно, у ту, за якою мав би полювати.

Взагалі, компанія в Нічному Магістраті підібралась те що треба. Справжні тобі живі люди зі своїми людськими проблемами, болями й труднощами, щоправда, мають щодня вистежувати й знешкоджувати всяку нечисть. У світі, де розташовано Дракув, людина без душі (або – життєвої сили, «вогника», як авторка обережно уточнює, не бажаючи в даному конкретному випадку створювати власну космогонію) жити не може. І, втративши її, має два виходи (які не вільна вибирати) – стати moribundi, тихою тінню, що проживе лише дев’ять днів і неминуче помре, або inferi – небезпечним упирякою. От від останніх і покликані рятувати мирне населення служаки Магістрату. Утім, нема нічого певного, і протягом своєї новендіалії – дев’ятидення – moribundi може раптом зшаленіти, тож їх краще теж ізолювати від суспільства. Та й інших ускладнень у роботі звитяжних інквізиторів не бракує, адже якщо є попит (у даному випадку – на життєву силу), то виникне й пропозиція, а людей, готових порушити всі можливі норми моралі заради власного зиску, не може не бути навіть у найфантастичнішому світі. Тож маємо майже півтисячі сторінок захопливих пригод. Гонитви, злочини, кохання, таємниці та збочення…

Але Марина Соколян і тут не обійшлася без філософії. Щоправда, у «Новендіалії» вона має скоріше моральний ухил. Що тримає нас у світі цьому? Як ми можемо його втратити й на що готові піти, аби лишити найдорожче поряд себе?

Приємне читання не без моралі… Аж після всіх страхіть усе одно хочеться відвідати славне місто Дракув. Хоча віддавати йому душу (життєву силу, вогник) я б таки не стала. Надто вже відштовхуюча перспектива – життя без мети, бажання, сенсу, смаку.

“Друг Читача”, Юрій Мостовий
5.03.2009
Марина Соколян. Новендіалія. – К.: Факт, 2008. – 408 с.

Молода письменниця Марина Соколян пише як “короткометражну” прозу, за яку, зокрема, була відзначена премією видавництва “Смолоскип”, так і “повнометражну”. У письменниці, дещо рекордно як на її роки, вийшло вже чотири романи. “Новендіалія” – це найсвіжіший повнометражний твір Марини Соколян, що вирізняється яскравим, талановито закрученим містико-детиктивним сюжетом. Завдяки його динамічності цей роман легко міг би стати основою для успішного кіноблокбастеру. Тим більше, що в книзі присутні всі складові, необхідні для захопливої історії: напівтаємне товариство та його кривава діяльність, герой-одинак із хоробрим серцем, похмуре містечко Дракув із середньовічним колоритом та готичними легендами і багато іншого.

У романі йдеться про неймовірні пригоди хлопця на ім’я Лука, котрий одержимий бажанням розкрити таємницю смерті свого батька. Внаслідок цього Лука потрапляє на службу в легендарний Нічний Магістрат, що займається полюванням на упирів і на людей, які втратили снагу до життя…

Варто зазначити, що Дракув нагадує похмуру місцевість, описану Бремом Стокером у романі “Дракула”, а ще більше – часопростір, описаний американською письменницею Джин Калогрідіс у трилогії “Династія Дракул-Цепеш”. Це та ж загадковість, кривава історія-легенда і напруга в повітрі. Наскільки ці збіги випадкові – хто зна. Сама ж письменниця говорить, що цей образ виник у неї після відвідин європейських міст, як то, наприклад, Кракова… Зрештою, незважаючи на випадкові чи невипадкові збіги, роман буде цікавим шанувальникам творчості Марини Соколян і тим, кому небайдужа містико-фантастична література.