«Я вважаю, що в образах, які ми асоціюємо з російською культурою та історією, – зазначила в інтерв’ю популярна фентезі-авторка Лі Бардуго, – закладені крайності краси та жорстокості, які гарно надаються для фентезі». За її книгою у стилі «цар-панк», написаною на російському матеріалі, Нетфілкс якраз знімає дорогий та масштабний серіал.
Бардуго – не єдина сучасна авторка, причарована російською культурою. Лише в жанрі YA-фентезі останніми роками на Заході вийшло щонайменше чотири книги такого ж штибу; всього на ринку їх значно більше. Мабуть, «крайності» справді приваблюють. Та і не дивина.
Завважте, яка цікава річ: краса та жорстокість. Коли б хтось сказав, що його приваблює жорстокість, оточення одразу б визнало таку людину за психопата. Але, коли хтось каже «мене причаровує краса і жорстокість», то така людина вже здається тонким, хоч і трохи збоченим, естетом.
Можливо це і справді так. Адже етика і естетика – поняття не тотожні, а часом навіть протилежні. Нам добре відомі випадки, коли митці своїм талантом нормалізували насилля чи злочини. Вишуканий стиль Набокова непомітно і майстерно естетизував педофілію. Прекраснодушні авангардисти посприяли кривавій справі більшовиків. Ніцше – талановитий автор, але деякі його ідеї відверто людожерські.
Нам хочеться, щоб культура підносила людський дух, допомагала боротися зі злом. Так буває іноді, але далеко не завжди. Культура подібна на прекрасне карбування на лезі ножа, яким можна перерізати пути, але який можна також застромити в спину.
Культура подібна на прекрасне карбування на лезі ножа, яким можна перерізати пути, але який можна також застромити в спину.
Доречніше дивитися на культуру, як на капітал – символічний, але також і традиційний. Це – телевізійні бюджети, продажі прав, квитків, мистецькі аукціони, стипендії, премії та гонорари. Все це – важлива складова економіки. Тож, якщо мова йде про економічні санкції, культура не повинна лишатися неосудною.
Оцінити символічний капітал значно важче, вплив його часто непомітний. Культурні надбання інших країв можуть причарувати новими сенсами, енергією, екзотикою, і так схилити на свій бік будь-кого, від звичайного споживача до впливового політика. Це також свого роду корупція, проте ніхто й ніколи не доведе провини задіяних, навіть якщо вони купують «красу і жорстокість» в одному флаконі.
Ми можемо говорити, що російська культура – вбога і порожня. Але у світі досі багато таких причарованих. Щось вони та і бачать у російській естетиці, і цей факт не варто ігнорувати.
Зрештою, якщо говорити про культурний капітал, імперія збагачувалася, наживаючись на наших ресурсах. Багатьох художників, композиторів, літераторів ми втратили саме тому, що їх загарбала «метрополія», обіцяючи повнішу реалізацію їхнього таланту. Навіть після отримання незалежності ми продовжували втрачати свої креативні ресурси, які засмоктував «московський пилосос». І вони ж не зникали, а продовжували поповнювати ворожу скарбничку. Дивно, якби вона виявилась зовсім уже порожньою.
Так, російську культуру треба канселити. І не тому, що, скажімо, Чайковський – поганий композитор, але саме тому, що хороший. Світ іще досі непогано заробляє на російській культурі, збільшуючи кількість її симпатиків. А симпатія – це спокуса зрозуміти і пробачити.
Необхідно нарешті розірвати оцю диявольську єдність краси і жорстокості. Споглядання смерті, руйнації, тортур – це не лише екзистенційна травма, а й естетичний шок. Може, хоч це діткне «зачарованих». На це важко дивитись, але й відвертатись не можна. Люди повсюдно повинні бачити не лише парадне лице росії, але і її прогнилі тельбухи.
Я хочу, аби при згадці про цю країну в людей не виникало ніяких інших асоціацій окрім блювотного рефлексу.
Опубліковано на FB-сторінці авторки 8.04.2022