Марина Соколян. Балада для Кривої Варги. – К.: Нора-Друк, 2005. – 160 с.
“Друг читача”, Артем Антонюк
27.10.2008

Марину Соколян не назвеш початківцем у літературі. Вона дебютувала в 2003 р. відразу двома книжками: збіркою оповідань „Цурпалки” („Смолоскип”, Київ) та повістю „Кодло” („Факт”, Київ). Нова книжка М. Соколян „Балада для Кривої Варги” – результат перемоги в конкурсі романів, кіносценарієв і п’єс „Коронація слова”.

Кажуть, що хороший письменник – це той, хто вміє створити в читача ілюзію сну наяву. Надати тексту іншого, не словесного виміру, коли ти стаєш героєм і негідником одночасно, переживаючи їх біль і щастя, наче власні. Марині Соколян, як на мене, це вдалося. Повість „Балада для Кривої Варги” – сучасна казка для дорослих. Окрім неї, маємо ще містично-сатиричну п’єсу „Душогуби і Дух капіталізму” та чотири оповідання, з яких, можливо, можна було б прослідкувати формування стилю М. Соколян. Але, перегорнувши третю-четверту сторінку „аналітичного мюзикла” (за визначенням автора) „Балада для Кривої Варги” і поринувши з головою до світу вишуканої фантазії, вам уже буде не до текстового аналізу. Здавалося б, класичний сюжет, в основі якого лежить любовний трикутник (Лада-Богар-Пава), на тлі гірських пейзажів, з додаванням сільських забобонів і легенд. Паралельно до цього – напівнаукова, напівдетективна розмова десь у місті провідного оглядача тижневика „Контрверсії” Соломона Крокуса з „надновою зіркою наукової думки” Стефом Боро. Плюс психоаналітичні самокопання головної героїні Лади в спогадах про її матір, Аманту й затертий в інтернаціональних казках типовий образ відьми. „Чорні вогники очей на старечому обличчі, сиве розпушене волосся, темна сорочка до п’ят, намисто з кісточок та пір’я”.

Але вся текстова фактура прошита бісером поетичних рядків, стилізованих під фольклор. Вірші настільки органічно зливаються з казковим сюжетом, що надають особливого ритму прозовій субстанції, перетворюючи повість на баладу. Тужливу й шалену, ніжну та жорстоку. Ненав’язливе нагадування дорослим читачам про дитячі істини. Про справжню цінність життя та магічну силу самопожертви заради іншого. Про любов, котра здатна змінити людину на краще, в протилежність від ненависті, що її врешті решт вбиває. Про вічну боротьбу життя зі смертю, добра зі злом. І про все це М. Соколян говорить дуже суб’єктивно, а значить, максимально точно: „Чому коли ти намагаєшся звабити жінку, ти брешеш їй? Бо правда, тобто життя, нікого не зваблює”.

Майстерне володіння словом робить досить банальне (в своїх архетипах) чтиво захоплюючим, свіжим продуктом, художня якість якого здатна задовольнити читацькі запити підлітка, домогосподарки чи бібліотекаря. Читання „Балади для Кривої Варги”на ніч, швидше за все, позбавить вас неприємних спогадів, які реп’яхами почіплялися на душу за день. Для читачів, котрі захочуть насолодитися високим класом словесної гри Марини Соколян, дуже раджу почати „їсти” книжку з її, на мій погляд, родзинки – містично-сатиричної п’єси „Душогуби і Дух капіталізму”. Велика порція справжньої естетичної насолоди без консервантів і барвників вам гарантована. Взагалі, майже релігійна пристрасть М. Соколян до театру характерна чи не для всіх текстів книжки „Балада для Кривої Варги”, серед рядків якої можна відшукати репліки навіть на злобу дня. На зразок: „…у влади є інша сторона – маючи владу, скоро починаєш зловживати нею, а потому влада вичерпується, як вода зі старої криниці. І що тоді? Лише брязкіт коновки об суху землю”.

Прозові тексти Марини Соколян, як і будь-які високохудожні твори, мають універсальні властивості. Для когось вони стануть заспокійливим засобом, втечею від дійсності, для когось – інформацією для роздумів, поштовхом, який змінить життя на краще. Наче зілля Кривої Варги.

“Киевский Телеграф”, Юрий Чекан
19.05.2005

В какие только передряги не попадают современные литературные герои по воле своих создателей! Времена бескрылого бытописательства в далеком прошлом. Реалии окружающего мира все чаще становятся не более чем декорациями, иногда голографически точными, с абсолютной иллюзией объема и пространства, иногда с бутафорскими, картонными деревьями, грубо намалеванными на заднике, или же с чистенькими и аккуратненькими домиками, позаимствованными из американских фильмов. Не обходится без таинственных сооружений, видимых лишь избранным, или местной экзотики (например, карпатское село), где происходят невероятные события. Впрочем, место действия для автора — часто лишь повод для размышлений о значительно более существенных вещах — например, о сущности таланта, о предназначении человека, о странном и непознанном в его сознании.

Действие нового романа Марины Соколян “Балада для Кривої Варги” разворачивается как раз в карпатском селе, куда актриса провинциального театра приезжает “в поисках себя”. Сюжет, на первый взгляд, довольно-таки незамысловатый: отторжение горожанки общиной, любовный треугольник и попытка отравления соперницы, благородство, вызывающее всеобщее уважение… Ситуация осложняется загадочными явлениями: например, тем, что сельская колдунья Кривая Варга признала и приняла городскую “кралю”, а также появлениями Господина Смерча, живущего в мистической башне. Картину дополняют размышления о бренности сущего, об иллюзорности реального, об относительности действительного.

Марина Соколян, известная украинскому читателю своей блестящей мистификацией “Кодло”, в новом романе размышляет о вечной проблеме творческой личности и решает ее в романтическом ключе. Между талантом и поклонниками (личностью и толпой) — непреодолимая пропасть. И какими бы мостками ее ни перекрывали, все бесполезно. Можно создать иллюзию единения, талант может бесконечно двигаться навстречу толпе, которая его боготворит, но, несмотря ни на что, останется одиноким и не до конца понятым.

Рецензія на “Баладу для Кривої Варги”
“СУМНО”, Марина Зайдель
04.07.2006

Відзнака Марини Соколян в “Коронації слова-2004” подарувала нам нову книгу письменниці – “Балада для Кривої Варги”. Книга складається з однойменної повісті та декількох оповідань, в яких зберігається традиційність письменства Соколян.

Повість “Балада для Кривої Варги” ще раз засвідчує неабияке зацікавлення письменниці селянськими забобонами, міфілогічними традиціями та магією. Повість нагадує добру дитячу казку, де події розгортаються за наперед відомим сценарієм: чари-кохання-чари-смерть. Здається, авторка навмисно грає тим, чи розуміється читач на тексті, вплітаючи в повісті дитячий сюжет про відьму Варгу та історії про акторку театру чи дискусію двох науковців. І їй вдається маніпулювати свідомістю, бо до останніх сторінок залишається відчуття смислової незалежності трьох сюжетних ліній, які ховають і проносять крізь текст одну ідею, – філософську тезу театралізованості життя: можливість існування “ідеальних глядачів”, що прагнуть поділитись думками чи обговорити деякі сцени “вічних акторів”. “Балада для Кривої Варги” – це співіснування творчого та буденного в світі, який вже був створений до нашої появи.

П’єса “Душогуби і Дух капіталізму” – це коротенька сцена зі світу бізнесу – іронічна пародія на взаємовідносини співробітників. Вже з переліка дійових осіб відчувається алегоричність – генеральний директор – князь демонів, директор з маркетингу – дух ночі, менеджер з реклами – потопельниця, менеджер з продажу – демон, бренд-менеджер – вампір.

Абсолютно не подібні за тематикою та манерою викладу оповідання, які включенні до книги: “Свято дурнів”, “Вічний ідол”, “Мадонна”, “Терапія”. В кожному з них сюжет фактично відсутній – це своєрідний потік свідомості, гротескні та сентиментальні відчуття навколішнього світу.

Марина Соколян як добра казкарка переміщує читача в неіснуючий вимір, допомагаючи йому перекреслити межи буднів, натомість пропонуючи власну інтерпретацію чарівного світу книги.

Портал “ХайВей”, Ірина Кірошка
28.11.2009

Вони шукають зорі вдень, прагнучи бачити сонце вночі; вони живуть недосяжним, а оволодівши ним, розпочинають проклинати себе за те, що мали змогу одержати бажане; їх захоплює невідоме, небезпечне, непримиренне, а буденне штовхає у прірву нудьги; вони живуть смертю, помираючи життям… вони – звичайні люди ззовні, звичайні органічно зсередини, і єдине, що не дозволяє їх ідентифікувати разом із черговим перехожим – це безмежний духовний світ, сенсом якого є просто ілюзія…

Тут розповідається зовсім не про особистостей, котрих мучать гострі психічні розлади, не про індивідуумів, що опинилися у миттєвому стані афекту – тут говориться саме про той випадок, коли світ розуміється під призмою фантазійного індивідуального сприйняття, а стан підвищеної емоційності можна охарактеризувати позначкою «нескінченність», бо мова йде про творців мрій, для яких «неформальність» у всіх аспектах – це стиль життя. Жага до оточення себе предметами, створеними із ілюзорних матеріалів за допомоги ілюзії, живе в «обраних» від самого народження і здатна проявлятися у найрізноманітніших галузях буття: музикування, письменство, мандрування. І єдине, що об’єднує усіх «не від світу цього», котрі цураються обивательського існування: і митців, і шукачів пригод – це палке бажання щосекундно заново переживати пристрасть, біль, бути перемішаним із багном та відчувати на смак, запах, звук атмосферу тріумфу, тобто вбивати стандартність та виходити за межі, якими обрамляє наше життя доля.

Фантазія митця безпроблемно втілюється у сучасне життя, переймає його ритм та продовжує розвиватися, але часто вона повертається до сторінок колишніх часів існування, до снів, і, перемігши фатальність, яка втрачає власну силу так невідворотно, пропорційно руху годинникової стрілки, інтерпретує сюжети буття на свій манер.

Марина Соколян, насмілившись втрутитись у недозволене, незмінне, не злякавшись поєднати такі небезпечні авантюрні компоненти, як мрія, ілюзія, фантазія, магія, сни, талант, і додавши туди філософських думок, написала романи «Балада для Кривої Варги» та «Ковдра сновиди». Книги хоча й різняться концепційно, проте мають яскраву збіжність – у кожній з них те, що в сучасному світі вважається давно загиблим, активно діючи, набуває першочергового значення. І якщо «Балада для Кривої Варги» – місце дії так званої «побутової магії», то досить складна для сприйняття «Ковдра сновиди» апріорі видається вікном у світ, створений аж занадто особою із гіпертрофованою уявою та неперевершеною фантазією.

Так званий аналітичний мюзикл «Балада для Кривої Варги» – сповідь, де хаотично перемішуються безсмертні примхи, правила; де царюють магічні сили, духи природи, де чари загиблих, втілюючись у загадковий образ та представляючи конкретну ідеологію, діють у творчому світі. Тут Марина Соколян концентрується на порівнянні сільського та місцевого колориту, доводячи при цьому, що відсоток можливості вижити не залежить від місцевості, а лише – від особистих якостей.

У «Баладі для Кривої Варги», принципі, як і в реальному житті, площа існування – полотно, мелодія, сцена, аркуш, а людина – об’єкт, нота, актор, слово… І лише найсильніші, найекспресивніші, найсміливіші стають художниками, композиторами, сценаристами, письменниками…чужих життів. Причина – гнітюча приземленість домінуючої більшості – ПРОБЛЕМА СЬОГОДЕННЯ:

Ти ідеш, мій друже
Як прийшов, байдуже.
Наша гра яскрава
Не любов – вистава…

Але й усім художникам, композиторам, сценаристам, письменникам, і таким, як головна героїня Лада, складно втриматися на крутих віражах життя, бо солодкий смак ілюзії екзальтує сміливців, дає шанс втілити власні сили, а врешті-решт вимагає за це плату – екстрагування задля звільнення простору іншим «творцям». «Є щось більше від життя, що ми боїмося втратити? Однак, такого простого не може бути – немає нічого більшого від життя – як не може бути нічого більшого за всесвіт. Наше життя є єдиною реальністю, яку ми знаємо. Тож, все, що ми вважаємо ціннішим за життя – ілюзії. А втім ілюзії – це теж не дріб’язок». «Балада…» – роман написаний для тих, хто відчуває власну оригінальність, винятковість та не боїться стати понад іншими, розуміючи, що «Сarpe diem!» не завжди вдається (про що й йдеться у творі та зображується на прикладі долі Лади та її матері Аманти). Хтось може бачити у такому собі аналітичному мюзиклі казку про кохання та чари, а хтось, спромігшись заглибитися у сюжет більш детально, помітивши підтекст, – навчитися стратегії розкриття таланту та зрозуміти, чому гаснуть справжні зірки…

День збігає
Сон розтане
Біль стихає
Ніч настане…

Роман Марини Соколян «Ковдра сновиди» – також простір для дії фантазії, місце, де найвідвертіші ілюзії мають змогу оживати. Проте, тут сюжет ґрунтується на міфічних засадах, де герої – боги, а плацдарм дії – вигадані країни, острови. Золотосяйний Айну, богиня доброї долі Тахея Елеус, бог-коваль Йогде, богиня мудрості Сефес – образи роману, котрі взаємодіють у просторах Старої Епохи, куди прокрадається художник Барт Анатолій – ще один творець, що живе ілюзіями.

«Слід звернути увагу на підзаголовок «виправдання безладу», адже підзаголовок, якщо він є, завжди каже більше ніж сам заголовок. На думку Марини Соколян, «…хаос ніде не зник із-під насипів заборон, вантажу моралі та наліпок «табу». Часом він стукає у двері свідомості, й часом йому відкривають».», – пише про «Ковдру сновиди» Іван Коломієць.

«Ковдра сновиди» не боїться епатувати читача. Згадаймо, принаймні епізод, де золотосяйний Айну стає містом Ірамом чи згадки про Фаеллан – таємничий острів, котрого взагалі не існує… Дійсно, ірраціональне дивує, спантеличує, зате додає екстремального присмаку життю. Аналізуючи «Ковдру сновиди», варто прийти до висновку, що цей роман вчить, як, бажаючи жити у світі ілюзій, снів, фантазії, стати не просто митцем – а митцем-мандрівником, тобто винайти свій, особливий, стиль буття.

Отже, романи Марини Соколян: «Балада для Кривої Варги» та «Ковдра сновиди» – це твори, які хоча й різняться тематично, мають спільну ознаку – основну ідею, що має бути донесена до читацької аудиторії. Обидві книги частково побудовані на протиставленнях. У них реальний світ переплітається із вигаданим, і межу вже відшукати стає неможливим. Зваживши на такі обставини, зовсім не дивним видається той факт, що авторка сміливо використовує найнезбагненніші вирази-оксиморони, при трактуванні яких занадто приземлений читач почуває себе спантеличеним.

«Балада для Кривої Варги» та «Ковдра сновиди» показують життя під новим ракурсом, ще раз підтверджуючи, що протиставлення «боротьба за ілюзії-буденне існування» можна аналогізувати до станів «амок-кома»…

 …Лишається тільки обрати кожному із нас свій шлях: чи то спокійне, виважене крокування, нібито сірої тіні, уздовж вузьких вуличок мегаполісу, чи то різкий стрибок непередбачуваної Особистості в екстатичний вир світу творчості та ілюзій.