Казкове чтиво

Марина Соколян. Балада для Кривої Варги. – К.: Нора-Друк, 2005. – 160 с.
“Друг читача”, Артем Антонюк
27.10.2008

Марину Соколян не назвеш початківцем у літературі. Вона дебютувала в 2003 р. відразу двома книжками: збіркою оповідань „Цурпалки” („Смолоскип”, Київ) та повістю „Кодло” („Факт”, Київ). Нова книжка М. Соколян „Балада для Кривої Варги” – результат перемоги в конкурсі романів, кіносценарієв і п’єс „Коронація слова”.

Кажуть, що хороший письменник – це той, хто вміє створити в читача ілюзію сну наяву. Надати тексту іншого, не словесного виміру, коли ти стаєш героєм і негідником одночасно, переживаючи їх біль і щастя, наче власні. Марині Соколян, як на мене, це вдалося. Повість „Балада для Кривої Варги” – сучасна казка для дорослих. Окрім неї, маємо ще містично-сатиричну п’єсу „Душогуби і Дух капіталізму” та чотири оповідання, з яких, можливо, можна було б прослідкувати формування стилю М. Соколян. Але, перегорнувши третю-четверту сторінку „аналітичного мюзикла” (за визначенням автора) „Балада для Кривої Варги” і поринувши з головою до світу вишуканої фантазії, вам уже буде не до текстового аналізу. Здавалося б, класичний сюжет, в основі якого лежить любовний трикутник (Лада-Богар-Пава), на тлі гірських пейзажів, з додаванням сільських забобонів і легенд. Паралельно до цього – напівнаукова, напівдетективна розмова десь у місті провідного оглядача тижневика „Контрверсії” Соломона Крокуса з „надновою зіркою наукової думки” Стефом Боро. Плюс психоаналітичні самокопання головної героїні Лади в спогадах про її матір, Аманту й затертий в інтернаціональних казках типовий образ відьми. „Чорні вогники очей на старечому обличчі, сиве розпушене волосся, темна сорочка до п’ят, намисто з кісточок та пір’я”.

Але вся текстова фактура прошита бісером поетичних рядків, стилізованих під фольклор. Вірші настільки органічно зливаються з казковим сюжетом, що надають особливого ритму прозовій субстанції, перетворюючи повість на баладу. Тужливу й шалену, ніжну та жорстоку. Ненав’язливе нагадування дорослим читачам про дитячі істини. Про справжню цінність життя та магічну силу самопожертви заради іншого. Про любов, котра здатна змінити людину на краще, в протилежність від ненависті, що її врешті решт вбиває. Про вічну боротьбу життя зі смертю, добра зі злом. І про все це М. Соколян говорить дуже суб’єктивно, а значить, максимально точно: „Чому коли ти намагаєшся звабити жінку, ти брешеш їй? Бо правда, тобто життя, нікого не зваблює”.

Майстерне володіння словом робить досить банальне (в своїх архетипах) чтиво захоплюючим, свіжим продуктом, художня якість якого здатна задовольнити читацькі запити підлітка, домогосподарки чи бібліотекаря. Читання „Балади для Кривої Варги”на ніч, швидше за все, позбавить вас неприємних спогадів, які реп’яхами почіплялися на душу за день. Для читачів, котрі захочуть насолодитися високим класом словесної гри Марини Соколян, дуже раджу почати „їсти” книжку з її, на мій погляд, родзинки – містично-сатиричної п’єси „Душогуби і Дух капіталізму”. Велика порція справжньої естетичної насолоди без консервантів і барвників вам гарантована. Взагалі, майже релігійна пристрасть М. Соколян до театру характерна чи не для всіх текстів книжки „Балада для Кривої Варги”, серед рядків якої можна відшукати репліки навіть на злобу дня. На зразок: „…у влади є інша сторона – маючи владу, скоро починаєш зловживати нею, а потому влада вичерпується, як вода зі старої криниці. І що тоді? Лише брязкіт коновки об суху землю”.

Прозові тексти Марини Соколян, як і будь-які високохудожні твори, мають універсальні властивості. Для когось вони стануть заспокійливим засобом, втечею від дійсності, для когось – інформацією для роздумів, поштовхом, який змінить життя на краще. Наче зілля Кривої Варги.

Напишіть відгук