Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського
ОСЕЛЕДЬКО К. О.
№10, 2012

Робота спрямована на дослідження міфопоетичної парадигми художнього світу роману Марини Соколян. Містико-психологічний роман «Балада для Кривої Варги» є прикладом проекції міфопоетичної парадигми на художній світ автора.

Ключові слова: міфопоетика, синкретизм, містико-психологічний роман.

Митці ХХ століття винайшли різні варіанти використання міфу в художньому творі. Це запозичення мотивів і цілісних сюжетів традиційних міфологій (І.Франко, Леся Українка, П.Загребельний, В.Дрозд). Повний та цікавий варіант “неоміфологічних” творів – творче продовження, домислення добре відомих міфологічних сюжетів (М.Зеров, В. Шевчук). Цей варіант можна розглядати як перехідний від використання традиційних міфологічних сюжетів до так званих авторських міфів, у яких символічна модель світу створюється за аналогією до міфопоетичних уявлень або структурних рис міфу. При виборі сюжету автор не зв’язаний ніякими обмеженнями.

З-поміж вітчизняних дослідників увага до міфотворення в естетичному та онтологічному аспектах спрямована на осмислення історії національної літератури: так, дослідження С. Павличко та Я. Поліщука вказують на роль міфу в українському модернізмі, Г. Грабович та О. Забужко переосмислюють творчість Т.Шевченка з позицій міфокритики, провокують на полеміку дискусійні оцінки неоміфологізму, висловлені П. Іванишиним та О. Шамою. У загально-теоретичному аспекті питанню міфу в літературному процесі присвячені праці С. Аверінцева, Д. Затонського, Є. Мелетинського, Д. Наливайка, А. Нямцу, В. Топорова. Культурно-історичний та компаративний ракурси осмислення міфотворчості представлені у роботах Т. Денисової, І. Зварича, М. Моклиці.

Проблему міфопоетичного активно вивчають і в інших національних літературах ХХ століття (А. Кофман, Г. Мережинська). Їй присвячено низку сучасних дисертацій на матеріалі прози (О. Дякун, Н. Ліхоманова, В. М’ястківська, І. Яковенко) та поезії (Г. Коломієць) другої половини ХХ століття.

Відтворення та переосмислення міфопоетичної традиції у нових формах стало важливим естетичним принципом літературної думки. Тож, щоб найповніше виявити як загальні типологічні засади, так і специфічні моделі конвенціалізації художнього мислення автора твору, варто звернутися до аналізу міфопоетичної парадигми як основи поетичного моделювання світу.

У сучасній літературі міф виконує не тільки сюжетоутворюючі функції: характерними її рисами є вжиті автором ритуальні міфологеми, циклічність уявлень про час, повторюваність персонажів, що надає розповіді філософського звучання.

Міф повертає людину до первісних текстів, що стверджують людину екзистенційно, пояснюють спосіб її існування. Риси такого процесу можна спостерігати і зараз, на початку ХХІ століття, подібне прагнення до екзистенційного ракурсу розуміння буття було характерним і для початку ХХ століття.

Мета роботи – дослідити міфопоетичну парадигму як систему міфічних образів, використаних письменницею для створення власної художньої моделі світу.

Під міфопоетичною парадигмою розуміємо не тільки цілий комплекс понять («міфологема», «архетип», «поетичний космос») або систему міфів, використаних автором у своїй творчості, а й особливий тип мислення (міфомислення), що ґрунтується на фаталістичному відчутті світу героїв.

За визначенням самої Марини Соколян «Балада для Кривої Варги» є аналітичним мюзиклом. Психологічний підхід пояснює його спрямованість на аналіз внутрішніх станінів людини, що спонукають її до тих чи інших вчинків, що є неадекватними чи навіть аморальними з точки зору суспільства, але абсолютно природними з точки зору їх виконавця (це стосується лінії сюжету, пов’язаної із соціально-психологічним дослідженням Стефана Боро).

Синтезування язичницького та християнського мислення нерозривно переплетені в романі «Балада для Кривої Варги» і складають специфіку його естетичної системи.

Міфопоетичні мотиви та образи в творі Марини Соколян інтерпретуються крізь призму іманігативної суті мислення. Концепція імагінації, за Е.Голосовкером, означає міфогенність художньої уяви, «мислення образами». Ці ідеї послуговують основою для розгляду природи метафоричної образності митця та її закоріненості у міф.

Одна із найяскравіших міфологем роману – архетип «дикої жінки [2]», що виражений не тільки в яскравому образі сільської знахарки Варги, але наявний в кожному жіночому образі, створеному письменницею у творі. «Дика жінка» – тобто природна інтуїтивна сутність, яка криється у підсвідомості кожної жінки, за визначенням К. Пінколи, пригнічена цивілізаційними процесами, пробуджується у моменти зламу, коли, здається, вже немає виходу, і дає сили та мудрість для виживання. Саме так можна інтерпретувати образ провінційної акторки Лади, що виснажена безрезультатною боротьбою за увагу глядача, власний успіх та щастя, знаходиться на грані суїциду.

Інтуїтивно дівчина, виснажена духовно, намагається знайти сили у природному, більш «дикому» способу життя, тому тікає з міста в гірське село до тітки, розмірковуючи, що «стрибнути з вікна можна буде й потім… [3]». За короткий строк Лада ніби пережила нове життя, встигла закохатися, викликати неприязнь місцевих жителів, ненависть суперниці, зустрітися з відьмою, образ якої йде від архетипу «відаючої матері [2]» – старої, як світ, мудрої жінки, що бачить і лікує не тільки і не стільки хвороби тілесні, але й духовні. Тому не дивно, що Варга пропонує їй стати своєю наступницею, для чого дівчина має виконати завдання: знайти в собі мужність бути іншою, вирізнитися з-поміж натовпу і не злякатися чужої ненависті.

Простежується класична казкова лінія: головна героїня є вигнанницею з оточуючого суспільства, на допомогу їй приходить відьма, яка вимагає від дівчини певної роботи, боротьби, витримавши яку героїня отримає те, чого бажає. Героїня роману Лада прагне єдиного – зрозуміти, на що вона здатна, зайняти певне місце в суспільстві, набути значимості, стати самою собою. Бути самою собою – не значить, бути безрозсудливою. Це значить слухати La voz mitologica, Міфологічний Голос [2]. А для цього треба на час відключити его і надати слово тому, хто хоче говорити – своїй інтуїції, до якої Лада стала прислуховуватись вже після відвідування Варги та випитого зілля, піднесеного ревнивою Павою.

Міфологема «прозорого, трансцендентного зла [3]» – образу всевладної смерті в романі уособлена в особі пана Смерча, ім’я якого співзвучне із ім’ям потойбічної сили, що має своє певне і далеко не другорядне місце в людському житті. Хоча найчастіше образ смерті є жіночого роду, наприклад: матінка смерть, біла Панна, кістяна жінка [2] тощо – в романі він представлений в образі мудрого чоловіка, невідомо наскільки літнього, погляд якого придавлює,ніби вага тисячоліть, нелюдимого. Але і йому цікава та небайдужа доля людей, переважно тому, що їх життя він спостерігає в двох діях: в світі земному та в світі тіней, і як ідеальний глядач, має змогу аналізувати причини та наслідки

Та існування такої непересічної особи, як пан Смерч, хоча й лякає, але не дивує гірських жителів. Інтуїтивні діти природи, вони сприймають його як небезпечне але цілком необхідне явище, без якого світ втратить свою рівновагу між добром і злом, втратить свою гостроту та особливість.

Цікавим є те, що перша сюжетна лінія роману Марини Соколян є класичною інтерпретацією казкової міфологічної парадигми і спрямована на підсвідоме, інтуїтивне вираження бажання людини знайти сенс буття, знайти і ствердити себе у цьому світі як особистість, а друга – соціально-психологічне дослідження науковця і філософа Стефана Боро – є спробою наукового потрактування психічних процесів свідомого та підсвідомого Я людини (за Фройдом), що керують її прагненням самоствердитись, в разі відсутності власних дарувань і можливостей, – за рахунок інших.

Відродження міфу як найдавнішого засобу концентрації смислу навколишньої дійсності й людської сутності саме у ХХ столітті можна пояснити як один з наслідків кризи в онтології та епістемології. Наука не змогла, як на це сподівались позитивісти ХІХ століття, розв’язати такі метафізичні проблеми, як сенс буття, мета історії, таємниця смерті тощо, а міфологія мала потенціал для їхнього розв’язання. За словами німецького філософа Петера Козловського, «розвиток думки у ХХ столітті відкидає тезу про спроможність науки вичерпати релігію та філософію. Мислення знову поновлює у своїх правах релігійну форму знання й метафізику, тому сучасне мислення, залишаючи позаду позитивістську послідовність епох, повертається до міфу [3, с. 249]». Міфологічна свідомість історично є своєрідним базисом людської духовності, що містить зародок усіх форм духовно-практичного освоєння дійсності.

Вивчення міфу та визнання його структуротворчого значення для літературного твору посідало вагоме місце у літературознавстві ще з античних часів: Арістотель у “Поетиці” наголошував на складній природі міфу як наративної структури. Навіть у періоди відходу митців від активної міфотворчості тенденція літературної уваги до міфу не переривалася. Так, французькі просвітники (Ш. Монтескьє, Вольтер, Д. Дідро), які критично ставилися до міфу як продукту невігластва і забобонів, вказували на чуттєву конкретність, тілесність, емоційність поетичного мислення носіїв міфологічної свідомості, тим самим опосередковано віддаючи належне міфотворчості.

Отже, дослідження міфологічної поетики художніх творів є на сьогодні не менш актуальним і спрямоване на дослідження особливостей світосприймання митця.

ЛІТЕРАТУРА

1. Естес Пинкола Кларисса. Бегущая с волками. Женский архетип в мифах и сказаниях [Електронний ресурс] / К. Пинколла. — Режим доступу : http://royallib.ru/read/pinkola_klarissa/begushchaya_s_volkami_genskiy_arhetip_v_mifah_i_skazaniyah.html#225280

2. Козловський П. Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку / П. Козловський // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. — К. : Ваклер, 1996. — C. 214—294.

3. Соколян М. Балада для Кривої Варги  [Електронний ресурс] / М. Соколян. – Режим доступу : http://www.modernlib.ru/books/sokolyan_marina/balada_dlya_krivoyi_vargi/read/

ОСЕЛЕДЬКО Е. А.

МИФОПОЭТИЧЕСКАЯ ПАРАДИГМА КАК ОСНОВА ПОЭТИЧЕСКОГО МОДЕЛИРОВАНИЯ МИРА В РОМАНЕ МАРИНЫ СОКОЛЯН «БАЛЛАДА ДЛЯ КРИВОЙ ВАРГИ»

Работа направлена на исследование мифопоэтической парадигмы художественного мира романа Марины Соколян. Мистично-психологичный роман «Баллада для Кривой Варги» является примером проекции мифологической парадигмы на сознание человека.

Ключевые слова: мифопоетика, синкретизм, мистико-психологичный роман.

OSELEDKO K.

MYTHOPOETIC PARADIGM AS A BASIS FOR POETIC PEACE IN THE NOVEL «THE BALLAD FOR A CURVE VARGA» BY MARINA SOKOLYAN

The work aims to study mythopoetic paradigm of the artistic world of the novel by Marina Sokolyan. Mystical-psihologichny novel “Ballad for Varga Curve” is an example of the projection mythopoetic paradigm on the human consciousness. Keywords: mythopoetic, syncretism, mystical-psihologichny novel.

Стаття надійшла до редколегії 19.06.2012 р.