01.03.2012
На запитання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає письменниця Марина Соколян.
Що Ви читали останнім часом?
З останнього прочитаного – «Пейзаж, намальований чаєм», «Скриня для письмового приладдя» Мілорада Павича. Говорити про ці твори – те саме, що аналізувати музику чи поезію. Декому це вдається, але для більшості читачів у таких випадках існує лише два слова – «так» і «ні». Для мене Павич – «так» на глибокому інтуїтивному рівні. Хоча деякі його ідеї викликають бажання сперечатися, як от, приміром, ідея про несумісність індивідуального та спільного способів життя (висловлена на прикладі укладу афонських монахів). До того були детективи Юзефовича, з яких особливо потішив роман «Князь вітру». А ще раніше – були кілька книжок, так чи інакше пов’язаних з темою фашизму: «Таємниче полум’я цариці Лоани» Еко, «Відомство страху» Ґрема Ґріна, «Мрець у бункері» Мартіна Поллака. Насправді, паралельно читати різнопланові речі з одної теми – дуже цікава метода, свого роду «фокус-група», яка дозволяє почути різні голоси, порівняти відмінний, але дотичний досвід.
З українських книжок, останнім часом читала збірку «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років», «П’яте перо» Ірванця, а також – «Моя кохана К’яра» Ільченка. Зразу скажу, що останню книжку я нікому рекомендувати не ризикну, проте тема, яку вибрав автор, заслуговує на увагу фахівців, зокрема, психіатрів – і це я кажу без всякої іронії. Думаю, Фромм радо би проілюстрував деякі свої положення цитатами зі згаданого твору.
«П’яте перо», натомість – річ приємна, з якого боку не глянь, а «Декамерон» можна сміливо радити людині, яка не знайома з укрсучлітом, але з якоїсь причини хоче познайомитись. Тут є всього потроху – і жахи, і гумор, дзен з буддизмом. Особливо сподобалось оповідання Дністрового «Біла дівчинка» – загальна атмосфера чимось нагадує «Перебої у смерті» Сарамаго.
Як обираєте книжки для читання?
Дуже багато залежить від власного стану і настрою. Приміром, для мене є книжки ранкові і книжки вечірні. Зранку мені гарно йде всякий non-fiction, а також серйозна література. Звечора ж хочеться почитати щось, не те, щоби неодмінно розважальне, але радше затишне, таке, що створює почуття комфорту. До таких книг, приміром, належать ті, що мають симпатичного мені головного героя. Адже ж, читаючи, ти мовби пускаєш цю людину в дім, і от уже, кого я не хочу бачити ввечері вдома, так це всяких покидьків.
Які книжки порадите іншим?
Я би радила читачам не зациклюватися на якомусь одному жанрі. Улюблений жанр створює «зону комфорту», за межі якої не хочеться виходити, однак кожній людині для розвитку потрібні зміни. Тому я би радила кожному вибирати некомфортну для себе книгу, дочитати її до кінця, і подивитися, що буде. Дуже некомфортною для мене, скажімо, була «Нудота» Сартра, але, познайомившись із нею, я потім із подвійним задоволенням читала «Шумовиння днів» Віана – зокрема, мені було зрозуміло, чому героїня вирізала серце герою, якого звали Жан-Соль Партр.