Зустрічала таку думку, що ChatGPT поводиться як нарцис – м’яко стелить, а потім бреше, ігнорує і підставляє. І це – чиста правда. Якщо йому довіряти, можна не лише дістати невроз, але й попасти на реальну шкоду. Чи й взагалі накивнутися – як могло статися з юзером, якому чатік оце на днях порадив змішати оцет і відбілювач.
І, попри це, люди все більше покладаються на глючну машину, використовуючи її замість пошуковика і, зрештою, замість власної голови.
Використання чатіка може бути корисним, але тільки в тому разі, якщо ви завчасно встановили кордони і виробили правила. Ви маєте бути СТАРШИМ у цій взаємодії, і ніколи – навпаки.
Перевірте себе, як ви ставитесь до чатіка? Як до консультанта, партнера, арбітра? Коли так – ви в зоні ризику. Ви довіряєте цій штуковині, і вона рано чи пізно вас підведе. За дослідженням Vahid Garousi, частка помилкових відповідей ChatGPT може коливатися від 5% (кодування) до 83% (медицина). І, що більше ви використовуєте ШІ, то більша ймовірність, що вам «прилетить».
Тож ставитись до нього варто радше як до альтернативно обдарованого підлеглого, за яким потрібно перепровіряти геть усе. Не готові витрачати на це час? То краще не беріть каку до рук.
Іще краще ставитись до чатіка просто як до розмовного тренажера, чогось на зразок тенісної гармати, яка подає м’ячі. З ним можна спарингувати, тестуючи свої ідеї, поки інші партнери недоступні. Але навіть тоді, втративши пильність, ризикуєш дістати «м’ячем» в голову.
Але особливо потішив психіатр Олег Чабан, який порівняв ChatGPT з аналізом сечі. Насправді, аналогія доволі вдала. Такий аналіз може бути корисним, але також – нерелевантним, недостатнім чи взагалі помилковим. І головне – призначати його та інтерпретувати має лікар, який бачить ширшу картину.
Чекаючи на рішення проблеми від машини, ми ставимо себе у вразливу позицію.
Ось вам недавній власний кейс – може, буде комусь корисний. Запитала в чатіка, як зменшити тривогу з приводу однієї прикрої ситуації. Він вивалив мені купу пафосної ахінеї на кшталт «Тобі відірвало ногу? Ось, приклади цей чудовий подорожник!», від чого стало тільки гірше. Зрештою я вирішила для себе, що просити поради у чатіка взагалі не можна. Чекаючи на рішення психологічної проблеми від стороннього (навіть машини), ми ставимо себе у вразливу позицію, і в такому разі будь-яка відповідь може зашкодити.
Інша справа, коли ми не просимо допомоги, а даємо машині завдання. Тоді, на виході отримуємо не більше ніж матеріал для подальшої роботи, і лише від нас залежить, як із ним повестися. Беручи відповідальність на себе, ми повертаємо собі контроль.
У продовження згаданої ситуації, я поставила конкретніше завдання – зробити рефреймінг та підібрати альтернативні критерії оцінки (бо я знаю, що мені допомагає саме це). Чатік видав кілька варіантів, які мені не підійшли, проте підказали напрямок пошуку. І зрештою, я таки вийшла на рішення, яке мені допомогло.
Тому – так, користуйтесь. Але дуже, дуже обережно. Може, в майбутньому ми дійдемо до того, щоб здавати іспит на права для використання ШІ. Аби, кермуючи цією пекельною машиною, не зашкодити ні собі, ні людям.