Роман «Іска» за авторством Ярослава Ліндера з’явився доволі вчасно: проблема, яку він піднімає – взаємодія людини та ШІ – не нова, але актуальність її зростає щодня. Впровадження ШІ в усі сфери життя не може не хвилювати; хтось радіє новим можливостям, інші ж наголошують на ризиках – від перебудови ринку праці до повного краху людської цивілізації. В одному такому апокаліптичному сценарії, озвученому, що цікаво, дослідником ШІ-лабораторії Anthropic, люди приречені на роль «м’ясних» роботів під керівництвом ШІ. Якщо ж вам хочеться справжнього хорору, то можна звернутися до Гарлана Еллісона; в його оповіданні «Я не маю рота, але мушу кричати» (опублікованого, до речі, ще у 1967 році) суперкомп’ютер вбиває всіх, окрім п’ятьох людей – і їхній долі, чесно кажучи, не позаздриш.
У інших фантастів також немало страшних передбачень. Можна згадати Азімова і його «Оголене сонце», де люди настільки звикають до спілкування з роботами, що уникають і навіть бояться контактів з живими людьми. У класичному романі Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець?» андроїди повстають і вбивають своїх господарів. У кінострічці «Матриця» світ повністю контролюється машинами. Та навіть у дитячому мультику «WALL·E» зображено досить-таки неприглядне майбутнє, де люди настільки покладаються на технології, що деградують мало не до стану овочів.
У фантастів чимало страшних передбачень щодо взаємодії людини та ШІ.
Автор «Іски» більшою чи меншою мірою торкається всіх цих проблем. В романі зображено ідеальний світ, де людям забезпечено комфорт і гармонійний розвиток, вони не мають працювати, аби заробити на життя, і кожен має андроїда-компаньйона, який дбає про побутові проблеми, догоджає і розважає. Втім, досить швидко стає зрозуміло, що ідеальність лише позірна, і навіть найменший відступ від цієї «синтетичної» нормальності викликає суворі (хоча і приховані) санкції.
Головний герой – молодий чоловік, який виріс у цьому штучному суспільстві; іншого він не знав – окрім, може, з уроків історії. Його дружнє спілкування обмежене, а родинне – практично відсутнє; про романтичні стосунки – якщо такі й були, не йдеться. Його андроїд-компаньйонка Іска заміняє йому і родину, і друзів. Вона не просто служниця, але співрозмовниця, спільниця у розвагах, та і, по суті, нянька, яка вирішує за господаря всі складні питання. Не дивно, отже, що герой трохи зациклюється на ній, проектуючи на андроїда всі нереалізовані емоції та прагнення.
В таких тепличних умовах герой (до речі, прикметно, що його ім’я за весь час так ніде і не прозвучало) міг би стати цілком щасливим та байдужим споживачем, проте він тримається не так і погано. В ньому, правда, помітні риси балуваної дитини, але разом з тим, він – допитливий, кмітливий, має базові уявлення про гідність та справедливість. І, зіштовхнувшись зі зворотною стороною свого ідеального світу, він, принаймні, намагається щось змінити.
Стежачи за подорожами та відкриттями персонажів, читач дізнається не лише про те, як облаштований світ, але також і про історичні передумови виникнення цього штучного суспільства. Автор висловлює цікаву гіпотезу про те, як може вплинути на світ використання ШІ у війні; питання дуже актуальне, його вирішення розгортається практично перед нашими очима. Прикметно, що, скажімо, у Азімова так і не дійшло до використання роботів у війні; цю можливість він не відкидав, але намагався не допустити такого розвитку подій, сформулювавши свої «закони робототехніки» та демонструючи катастрофічні наслідки їхнього порушення.
Ми ж бачимо, що ці закони (зокрема, про заборону шкодити людині) уже ігноруються. Люди споконвіку дегуманізують ворога, і нема причин вважати, що технології щось у цьому змінять. Втім, у «Ісці», все ж, прописані певні обмеження, які служать підставою для цікавих сюжетних поворотів.
Автор торкається також теми віртуальної реальності – технології, важливої для функціонування вигаданого ним суспільства. Якщо у «Матриці» віртуальна реальність повністю підміняє собою справжню, стаючи таким собі інтерфейсом без матеріального наповнення, то у романі Ліндера ці дві реальності співіснують і переплітаються, створюючи доволі цікаві ефекти.
Загалом же питання справжнього та штучного піднімається в романі постійно, так і не знаходячи остаточного рішення. Чи справжні стосунки з андроїдом? Чи справжня родина, в якій батьки відсторонені від виховання? Чи справжній злочин, якщо його здійснено у віртуальній реальності? Героєві доведеться шукати власні відповіді, аби зрозуміти, що до чого; і не факт, що його рішення буде правильним. Втім, ці питання актуальні і для читача. Уже зараз є чимало випадків, коли між спілкуванням з друзями та розмовою з чатом, люди обирають чат. Якщо ж такий ШІ-помічник набуде людської форми (та буде облаштований бажаними для багатьох опціями), то, гадаю, проблема набуде небачених досі масштабів. Читаючи «Іску», можна детальніше уявити собі, до чого це може призвести.
Чи справжні стосунки з андроїдом? Чи справжня родина, в якій батьки відсторонені від виховання? Чи справжній злочин, якщо його здійснено у віртуальній реальності?
Втім, не слід думати, що роман – це суто наукова чи соціальна розвідка. Ні, «Іска» – це, передусім, захоплива пригода з подорожами, відкриттями, бійками та несподіваними сюжетними поворотами. Уявлення героя про світ перевертаються кілька разів; він змушений долати як фізичні небезпеки, так і власні слабкості та хибні переконання. Ці спроби не завжди успішні, бо ж, зрештою, не варто чекати, що вирощена в інвалідизуючих умовах людина, з «нуля» здатна на подвиги. Але ці спроби, принаймні, гідні поваги.
Словом, роман вартий уваги кожного, хто любить фантастику, яка не уникає складних питань, але також може розважити і здивувати. Сподіваюся, що в продовженні «Іски» (я так розумію, автор натякає на нього), характер та здібності головного героя розкриються повніше, а облаштування світу дістане детальніше пояснення.
Зокрема, в історіях про взаємодію людини та ШІ мене завжди цікавило питання – якщо машини еволюціонують у складну систему, яка матиме власні плани на світ, то що ж саме буде її мотивувати? Адже машина, яка має свої ідеї, бажання жити і волю до влади – це, по суті, вже не «річ», а нова форма життя.
Як же співіснуватиме людство з власним ожилим творінням? Цю тему література також уже осмислювала, запропонувавши для людства два шляхи – Пігмаліона та Франкенштейна. Хоча перший шлях може видаватися прекрасним, імовірність другого, все ж, здається вищою. Адже, вклавши у свій витвір велику частину себе, людство створює своє відображення, і воно зовсім не ідеальне.
Навіть зараз, спілкуючись із ШІ, ми бачимо, що він висловлюється як людина, повторюючи наші судження, погляди, помилки та штампи. Тож, як би далі не розвивалася ця технологія, ми маємо бути свідомі того, що вона не буде вільною і від найгірших людських вад. І в цьому, ймовірно, – її найбільша небезпека.