Кілька років тому християнська психологиня Dr Juli Slattery заявила, що читання любовних романів викликає у жінок психологічну залежність та невдоволеність їхніми реальними відносинами.
Автори, агенти і шанувальники жанру відповіли флешмобом у Твіттері #romancekills, який мусив наглядно продемонструвати небезпеки цього підступного жанру. «Титанік» пішов на дно не просто так, а тому, що моряки зачиталися цим самим! – повідомляли вони. Чума накрила Європу, бо заражених блощиць було завезено в романтичних книжках! Георг VI почав затинатися, бо роздумував про скандальні сюжети! Ну і багато такого чудового.
Все це дійсно кумедно. Але цей жанр і справді страшенно стигматизований, при чому, з багатьох різних причин. Хтось бачить у ньому «заколисування» жінок, аби вони прийняли свою роль в патріархальному суспільстві. Інші, навпаки, бачать в цих романах відволікання жінок від реальності. Деякі критики вважають, що ці книги погано написані або ж, за словами Nora Roberts, стверджують, що вони засновані на найпростіших сюжетах: емоціях, стосунках і сексі.
Але ж не могли всуціль погані тексти завоювати такий величезний ринок! В США любовні романи – на першому місці за продажами; у 2023 було продано 39 млн. примірників, що принесло видавцям $1.44 млрд. прибутку.
Jane Casey, авторка детективів (відзначте кросжанрову солідарність), зауважила, що ніхто не читав би романтичної літератури, якби автори не вміли підтримувати сюжетну напругу та створювати цікавих персонажів. Тобто, принаймні на рівні ремесла, в цих книжках усе гаразд. Та і сюжети вже не такі прості, як століття тому. Жінкам тепер потрібно більше ніж заміж – вони мають порятувати себе самі, розібратись із власними почуттями та зрештою знайти щастя з гідним партнером.
Але що, крім розваги, можуть дати любовні романи? Dr Elizabeth Reid Boyd (вона і авторка, і дослідниця) називає свою причину вибору жанру: “повертати собі своє тіло, досліджувати свої емоції, розширювати горизонти, винаходити щоразу нову мову кохання”.
Якось у розмові з подругою я зізналася, що мене не дуже цікавлять історії про любов. Вона ж відказала, що для неї це, передусім, – історії про прийняття; з часом я і сама оцінила важливість цієї спонуки. Це ж, по суті, одна з базових людських потреб!
Нічого дивного, що ми раз у раз шукаємо прийняття, як не в житті, то хоч в книжках. Ну а коли в книжці ще і цілуються… ну що ж. Як написала Kristan Higgins, «Ви впораєтесь. Можливо, вам навіть сподобається». 🙂
