Cтаття з рубрики “Химерна П’ятниця”.
Кораблі-привиди споконвіку захоплювали уяву людей. Проте, з поширенням індустріалізації у «Летючих голландців» з’явився гідний конкурент – примарні поїзди.
На загал, люди готові приписати чарівні властивості будь-якому транспорту, від коня до космічного корабля. Відомі, скажімо, примарні карети (як-от coiste bodhar в Ірландії), що ними правлять безголові кучери. «Пекельні карети» (hell-wain) шугають небом у Шотландії. «Чорні екіпажі» трапляються й у нас – на такому їздить чернігівський граф-упир Дунін-Борковський. Є оповіді про човни без весляра та про примарних паромників. У космічній фантастиці (скажімо, у Star Trek) трапляються мотиви покинутого корабля, з пасажирами якого сталася якась таємнича біда.
Словом, транспорт – штука підозріла, надто ж тому, що людина тут здебільшого – пасажир, який доручає свою долю іншій силі. Відсутність контролю, помножена на зміни в часі та просторі, неодмінно породжує тривогу. Кораблі та поїзди – це ще й громада в мініатюрі; загадкові біди, що трапляються не з однією людиною, а одразу з багатьма, привертають особливу увагу.
Легенди про примарні потяги існують практично всюди, де є залізниця. В Канаді, приміром, відомий феномен St. Louis Ghost Light – яскраве світло, що рухається коліями, подібно до прожектора локомотива (без, власне, самого локомотива). У японському фольклорі примарним паровозом керує демонічний єнот (це здебільшого кумедні історії, так). У США існує легенда про похоронний поїзд, який курсує з Вашингтона до Спрінгфілда; під час його проходження зупиняються всі годинники в окрузі.
Є такі легенди і в нас. Скажімо, про примарний потяг, який наводив жах на відвідувачів Львівського вокзалу, з пекельним гуркотом проносячись повз платформи. Є також історія про те, як на наші терени завітав італійський поїзд-примара (виїхав з Риму, зайшов у тунель і зник… аби з’явитися 40 років по тому під Балаклавою).
Романтики тут, звісно, не бракує. Але часом моторошні легенди засновані на цілком реальних жахіттях. Кораблі справді зникали або ж ставали «кораблями-кошмарами», перевозячи рабів або ув’язнених. Поїзди так само бували інструментами репресій, перевозячи депортованих, в’язнів, полонених. Практикувалося таке від самого початку існування залізниці – як у Російській імперії (на каторгу), так і в Австро-Угорщині (до Талергофу), а також у французьких та британських колоніях (відома, скажімо, історія про wagon massacre в Індії).
Втім, потяг може стати не лише образом кошмару, але й символом надії. Евакуаційні потяги нашої залізниці уже стали легендами – у найкращому значенні слова. Історія «громади в біді» стає тут чимось іншим – спільним переживанням порятунку.
За однією з легенд, примарний корабель El Caleuche допомагає матросам-потопельникам. Живих він нібито доставляє на берег, а мертвих набирає в свою команду, аби згодом доправити їх до чарівного міста Trapalanda.
Примари, отож, не завжди злостиві. Кошмари, звісно, причаровують, але у всякій чарівній історії має бути місце для надії.
