Відгук на книгу «Місто з химерами» Олеся Ільченка.

Легенди про архітекторів, які в той чи інший спосіб взаємодіяли з нечистою силою, зустрічаються по всьому світу. Дім (а тим більше – храм) – сакральне місце, і, однак, його зведення часто супроводжується моторошними речами. Іноді йдеться про нещасні випадки на будівництві, і а часом – про навмисні жертви, принесені заради стійкості споруди або власних амбіцій.

Таких історій чимало; для прикладу можна навести, скажімо, баладу про «Міст Арти», в якій майстер замурував в опори моста власну дружину. Або ж історію про будівничого найвищого на той час храму – церкви святого Олафа у Таллінні –  який, за легендою, був одержимий дияволом. Навіть Соломонові закидають зв’язки з демонами – він буцімто отримав матеріал для різки каменю від Асмодея.

Було б дивно, якби про київського архітектора Владислава Городецького не ходили чутки – від звинувачення у безумстві до підозр в одержимості. Мало того, що сам Городецький був доволі ексцентричним персонажем (чого варта лише його ручна мавпочка! :), так іще й дозволив собі побудувати абсолютно унікальну споруду, яка і досі викликає зачудування туристів. 

Словом, життя та творчість такої особи – чудова тема для історичного роману. Дуже добре, що взявся за цю тему саме Олесь Ільченко, автор, відомий не лише прозою для дітей та дорослих, але й любов’ю до мистецтва, історії та подорожей. Цей останній мотив поєднує автора і героя, і, можливо, дає відповідь на одну з загадок «Дому з химерами», прикрашеного численними скульптурами екзотичних тварин.

Описи подорожей Городецького – на Алтай і до Африки – одна з родзинок книги, вони атмосферні настільки, що хочеться і собі почати пакувати валізи. Звісно, ці мандри досить специфічні – адже йдеться про великі експедиції, облаштовані для зручності «білих мисливців». Але й у них удосталь місця як для ризику, так і для містичних досвідів.

Власне, містична складова і є наріжним каменем книги. Її сюжет починається з класичної «кривавої жертви»: на будівництві костелу гине один з робітників. Будівничому одразу ж закидають недбалість, а сам він починає підозрювати, що різні негаразди, які трапляються з ним останнім часом – невипадкові. Він шукає відповідей не лише у колег-архітекторів, але й у знавців давніх культур. Особливо мене потішила бесіда Городецького з Вікентієм Хвойкою; цілком може бути, що вони були знайомі і в реальному житті – адже їм точно було, про що поговорити.

Зрештою, архітектор приходить до висновку, що потойбічні сили і справді втручаються в його роботу; що саме їм потрібно, розказувати не буду, аби не псувати читачеві інтригу. Втім, автор проходить тонкою межею – той, хто не любить містику, цілком зможе пояснити певні химерні моменти звичайним на той час захопленням спіритизмом, дією опіуму чи впливом малярійної гарячки. Диявол не з’являється як персонаж реального світу, проте герой однаково мусить боротися як з його підступами, так і з власною долею.

Але найбільшим задоволенням для мене було занурення у атмосферу Києва початку двадцятого століття. Це – європейське, буржуазне, в хорошому сенсі, місто, з вишуканими кав’ярнями, модними театрами, сучасними автомобілями. Тут проводяться поетичні імпрези та виставки авангардистів, вирують скандали, відбуваються таємні романтичні зустрічі. Містика ж додає певного «вікторіанського» колориту, змушуючи задуматись про те, яким міг би бути Київ, якби його розвиток не урвався більшовицькою навалою.

Саме через це завершення роману не надто оптимістичне (тут, гадаю, не заспойлю, адже події реальної історії – не секрет). Городецький змушений виїхати в еміграцію, а дороге йому місто стає епіцентром бурі. Зараз особливо щемко читати про руйнування старого світу; нинішній досвід неминуче накладається на історичну травму. Я неодноразово чула думку фахівців – якби не війна, Городецький міг би зробити для Києва те, що зробив Гауді для Барселони. Можна лише уявляти, які цікаві задуми так і не були втілені.

Втім, книга змушує не лише тужити за нездійсненим, але й дорожити тим, що зберіглося. Адже те, що було відбулося, залишається назавжди – якщо не в камені, то хоч в легенді.