Стаття із рубрики «Химерна П’ятниця».

В Японії існує симпатична традиція Ningyo kuyo – поминальна служба для старих ляльок. Прощання проходить в храмі за участі справжнього ченця, після чого відбувається спалення ляльок на ритуальному вогнищі.

Іграшку, звісно, можна і просто викинути, проте японці вважають, що «людська подоба» заслуговує на особливе ставлення. За повір’ями, лялька, яка довго служила господарям,  може набути душу. Ну а невпокоєні духи бувають дуже вредні, тож краще з ними не заводитись. До того ж, «ляльковий похорон» готує дитину до втрат і вчить із ними справлятися через церемонію прощання і подяки.

Такі «прощання», до речі, проводять не лише для ляльок, а і для інших предметів, з якими близько контактувала людина – пензликів, інструментів, книг. А віднедавна – навіть електроніки.

Ми вважаємо, що мати емоційний зв’язок з речами – погана ідея, проте це однаково відбувається. Мій старий комп’ютер, скажімо, мав такий поганючий характер, що я навіть придумала йому ім’я, аби зручніше було лаятись. Синтоїстська традиція не бачить нічого дивного в таких зв’язках – адже за, їхніми переконаннями, дух може міститися в будь-якому предметі.

Так що тут я згодна з японцями. З улюбленою річчю варто належно попрощатися – так ми шануємо, може, не саму річ, але свої власні спогади. Я, ось, досі тішуся, що не винесла комп’ютер на смітник, а передала потребуючим. Нехай Вредний Вася іще попрацює. Ну а потім – потрапить до раю улюблених речей, де відбувають вічність книги, мечі та прекрасні порцелянові гейші.