Під час роботи над різними текстами в мене назбирався цілий архів всяких курйозних цікавинок. Вирішила ними поділитися – не пропадати ж добру! Так що буде в мене рубрика «Химерна П’ятниця». Почнемо з того, шо близьке, я думаю, кожному книголюбу.

КНИЖКОВЕ ПРОКЛЯТТЯ

Колись книжка коштувала значно дорожче, ніж нині. За оцінкою історика Aidan Conti, ціна середньовічного псалтиря відповідала вартості 53-х овець. Уявіть собі на хвилинку, як ви приходите до книгарні за модним романом зі своєю отарою… Це вам не витребеньки, а серйозна інвестиція! 53 вівці, на наші гроші – десь 200 тис. грн., вартість вживаної машини чи квартири в невеликому місті.

Тож не дивно, що крадіжка книги вважалася тяжким злочином, від якого «зачитунів» слід було відохочувати, зокрема, превентивно їх проклявши.  Прокляття потенційному крадію часто вписувалося до самого манускрипту, точніше, до його колофону. Найпопулярнішими карами були відлучення від церкви, вічне прокляття та анафема.

Ось, приміром, гарна формула: «Si quis furetur, anathematis ense necetur» (нехай уразить крадія меч анафеми). Рекомендую для екслібрису!

Втім, книжкові прокляття сягають іще давніших часів. В Ассирії, приміром, крадіїв книжок (табличок) прирівнювали до убивць та святотатців. Злодія мав спіткати гнів богів, яким доручалося покарати негідника та віддати його рештки собакам.

Цікаво, що покарання мало спіткати не лише крадія, а і того, хто знищить табличку або ж припише собі її авторство. Мабуть, на відміну від наших часів плагіаторів в Асирії було небагато (зате були вгодовані собаки).

Тож таке. Не ображайте авторів, видавців та бібліотекарів! Бо хтозна, може, за святотатцями досі стежать Ашшур, Іштар і Бел (та їхні песики).