Відгук на книгу «Несезон» Таіс Золотковської.

Чесно зізнаюсь, цю книгу я вибрала за обкладинкою. Жінка пливе в синьому морі, граційна і вільна, як русалка, і хоча кольори приглушені, краєвид не можна назвати похмурим. Тут – повага ілюстраторці, Оксані Драчковській, яка добре  вловила настрій і взагалі зробила так, щоб книжка сама просилася в руки. Також з обкладинки стало зрозуміло, що це – любовна історія, яку авторка назвала “роман-медитація”. А що іще, подумала я, потрібно у темному та холодному грудні?

Насправді, я отримала дещо більше, ніж любовний роман, хоч, звісно, саме на історії кохання тримається сюжет. Тут немає карколомних пригод, ворожих інтриг чи підступів долі; найбільший виклик, який мають подолати закохані – їхні власні життєві травми. І, ймовірно, впоратись із ворогами було би простіше.

Ніна – молода жінка з Харкова, яка мріє написати роман. Саме з цією метою вона і приїздить на грецький острів Закінтос, хоч, насправді, невдовзі стає зрозуміло, що поїздка – її остання спроба вирватись із пастки нещасливого життя і небажаних заручин. Ніна чуттєва, спостережлива, смілива, проте з душевним надламом, який не дозволяє їй реалізувати власні бажання. Її психіка виробила доволі незвичний спосіб адаптації до втрати – не так, щоб дуже здоровий, але, безперечно, самобутній. Тут захована одна з інтриг сюжету, тож не буду псувати задоволення від повільного розгортання теми.

Адам – італійський перекладач, який приїздить на той же острів так само не від доброго життя. Йому близько п’ятдесяти, він розумний, статурний і красивий, тож не дивно, що жіноче населення острова (включно з туристками) миттєво втрачає від нього голови. Він безтямно любить свою дружину Марію, але з якоїсь причини не може бути з нею. Причина з’ясовується насамкінець, проте встигає перемучити як самого Адама, так і Ніну.

Бо вони, звісно ж, зустрічаються і закохуються. Історія їхнього повільного порозуміння і зближення болісна і зворушлива, як лише може зворушувати почуття двоє дорослих поранених людей. Кумедно і щемко спостерігати, як вони обманюють себе, що ось, це – просто прогулянка, просто розмова, просто обійми. Ніби ж нічого такого, так? Жодні обітниці чи правила не порушені, тож жодних наслідків, це, звісно, не матиме. Але читач розуміє, що ця траєкторія веде або до щастя, або до катастрофи.

Цікаво, що авторка вибрала для дії роману саме “несезон”, тобто, зиму. Це, звісно, грецька острівна зима, так що тут можна навіть купатися і засмагати, хоча часто ідуть дощі. Але в цей час на острові і справді мало туристів, тож він здається безлюдним, тихим, сповільненим у чеканні тепла. В якомусь сенсі “несезон” триває і в житті героїв, у яких все не так, як слід. Однак це сповільнення також дозволяє зупинитися і подумати над причинами такого стану речей, роздивитися в собі та іншому те, що не помітив би серед шуму і колотнечі. Через те, мабуть, авторка і назвала книжку “роман-медитація”; така “зупинка” справді необхідна, бо навряд чи можна бути щасливим у стосунках, не відновивши спершу власну цілісність.

Історій, що відбуваються на грецьких островах, взагалі чимало. Можна згадати «Мага» Фаулза, «Острів» Вікторії Гіслоп, «Дівчину під оливковим деревом» Леї Флемінг. Не бракує і суто любовних пригод – «Літній будинок у Санторіні», «Мамма Міа!», «Грецька смоковниця», тощо. Можна ще згадати «Мою сім’ю та інших звірів» Даррела – книга, хоч і дитяча, також значною мірою побудована на острівній атмосфері. Ці історії дуже різні, проте спільне одне – життєдайність грецької природи, її краса, первісна сила.

Саме ця природна сила сприяє курортним романам, але є у неї і глибший вимір. Вона розкриває та зцілює нашу тілесність, повертає радість від малих речей, дозволяє гостріше відчувати смак, запах, доторк. Тож, можливо, ця історія кохання не відбулась би деінде, адже любов – це іще один вимір жаги до життя, надто часто притлумленої щоденними негараздами.

Гарно було б, якби кожному з нас випала нагода відновитися у подібних умовах, бо виживання в темряві під обстрілами не сприяє контакту зі світом та власним тілом. Проте ця книга, як і подібні до неї, уважні та повільні, допомагають згадати, що буває інакше.