Робота за покликанням – щастя. Але що відбувається тоді, коли займатися справою свого життя більше немає можливості?
Це питання бентежить багатьох, надто ж тепер, коли ринок праці трансформується під впливом ШІ. Люди, які працюють за покликанням, а особливо – представники творчих професій, загрожені, бо ризикують втратити не лише заробіток, а і саму основу власної ідентичності.
Творчим людям і без того ведеться нелегко. Проблема «сродної праці» глибока і системна. Нас заохочують «шукати свою пристрасть», «обирати серцем», «знайти своє покликання», романтизуючи те, що не варто було б романтизувати.
Дивіться, що кажуть «авторитети». Таких висловів значно більше, але ці – відомі і показові.
«Єдиний спосіб гарно виконати роботу – любити те, що робиш. Якщо ви цього ще не знайшли, продовжуйте шукати і не зупиняйтеся, поки не знайдете.» (Стів Джобс)
«Пристрасть – це сила, це паливо, необхідне для успіху. Знайдіть свою пристрасть і присвятіть їй своє життя». (Опра Вінфрі)
«Коли ви зрозумієте, ким будете у своєму житті, почніть робити свою роботу так, наче вас покликав Всевишній. Працюйте не просто добре, працюйте так, щоб ні живі, ні мертві, ні ненароджені не змогли зробити це краще за вас.» (Мартін Лютер Кінг)
Тобто, бачите, що відбувається? Нас переконують, що робота – не просто виконання обов’язків за гроші, це – любов, пристрасть, місія, служіння. А отже, відмовитись від неї – зрада ідеалів і зрештою, зрада самого себе.
Нас переконують, що робота – не просто виконання обов’язків за гроші, це – любов, пристрасть, місія, служіння.
Не всі дослухаються до подібних напучувань. Проте серед творчих людей та представників соціальних професій (медики, рятувальники, вчителі) найбільше тих, що ставляться до своєї роботи саме як до покликання. Їм важче відмовитись від своєї справи, тож вони вразливіші до маніпуляцій та експлуатації.
Думаю, ні для кого не секрет, що серед роботодавців побутує думка, що за цікаву роботу можна й не платити або платити по мінімуму. У професійному середовищі таке явище називають «експлуатацією ентузіазму» або «податком на пристрасть».
Йдеться не лише про малу оплату. Також – про несправедливість, відчуження результатів роботи (крадіжка або видурювання інтелектуальних прав), навішування додаткових обов’язків. Зараз вже нікого не дивує, коли, приміром, перекладача можуть зробити ще й редактором, а вчителя – SMM-ником, знаючи, що той не відмовить; все це, зрештою, веде до виснаження та вигорання.
Дослідження (Kim, Campbell, Shepherd, Kay) показують, що менеджери дуже добре розуміють, що роблять. Вони знають, що «пристрасний» працівник з більшою ймовірністю погодиться на безоплатну додаткову роботу – і звісно, вішають на нього все, що можна. Понад тим, суспільство ще й звинувачує творчих людей в їхніх негараздах – адже вони самі зробити такий вибір, знаючи, що на них чекає.
«Пристрасний» працівник з більшою ймовірністю погодиться на безоплатну додаткову роботу.
І от тепер додається іще один чинник проблем – заміна творчих працівників штучним інтелектом. Зараз, можливо, ще не все так погано – моделі недосконалі, потребують людського нагляду. Проте уже тепер ілюстратори, журналісти, музиканти, копірайтери ідуть з професії, бо просто не можуть себе прогодувати. Ось кілька цифр: попит на послуги фріланс-дизайнерів знизився на 13% (дослідження Imperial College London), копірайтерів – на 30% (SFS). 55 % творчих фрілансерів говорять про зниження доходів і 68% – про втрату стабільності (Rareform Audio).
У випадку людей творчих професій до втрати заробітку додається іще й гіркота втрати мотивації, сенсу, наповненості життя. А для людей середнього віку і старших це взагалі може стати причиною глибокої екзистенційної кризи – адже на «вівтар» сродної праці покладено ціле життя. Починати все з нуля дуже важко, не кажучи вже про те, ейджизм на ринку праці не сприяє новим стартам.
Втратити улюблену роботу можна і з інших причин – травма, хвороба, економічна ситуація, тощо. І навіть, якщо людина знайде нову роботу, її не полишатиме туга за втраченим, що може загрожувати депресією та іншими негараздами зі здоров’ям. Серед моїх знайомих був такий випадок – у чоловіка, який через травму втратив можливість робити улюблену справу, почалися проблеми з серцем; він не дожив навіть до шістдесяти.
Тому хочеться сказати дві речі. Не можна ігнорувати чи замовчувати ризики творчих професій, а, тим більше, їх романтизувати. Обман та експлуатація вразливих людей – не вдале бізнес-рішення, а звичайнісінька ницість.
Обман та експлуатація вразливих людей – не вдале бізнес-рішення, а звичайнісінька ницість.
І друге. Якщо ви – людина творчої чи соціальної професії, прошу, не ігноруйте ці ризики, визначте свої пріоритети, подумайте про запасний план. А також – не давайте сісти вам на голову заради «сродної праці». Не дякуйте працедавцям за можливість займатися цікавою роботою. Нехай дякують вам, за те, що ви просуваєте їхню справу своєю вмотивованістю.
Понад тим, намагайтесь не вдаватися до самодеструктивних практик, як-от – покинути все, аби зайнятись мистецтвом. Це може бути збіса важко, якщо уже «пристрасть» запустила у вас свої пазурі – я, насправді, не раз робила дурниці саме з цієї причини. Але, якщо можете, хоча б зведіть такі практики до контрольованого мінімуму. І, коли це не вдається, зверніться по допомогу.
Наостанок скажу іще таку річ. Улюблена праця може не лише вкоротити життя, але і продовжити. Інший мій знайомий через зобов’язання перед учнями прожив на два роки довше, ніж передбачав його діагноз. Він, проте, завжди знав ціну своїй праці. І зобов’язання, яке давало йому сили, було не перед химерними ідеалами, а перед конкретними людьми.